Зверху зліва. На самому краєчку думки тусить претензійна своєю неохайністю фраза: «Первый белоруский скинхэд-сайт». Перший серед ойстерських? — можливо і так. Тоді для чого шарпівська символіка і характерні для її автора, відомого за межами РБ гродненського антифашиста, видавця «Лысых новостей» і вокаліста банди «Мister X» БанЧара, «прогони»? В кожному разі так званий «расистський ой!» виник на два десятиліття раніше свого антифозного візаві, саме тому монополізація цього відтинку радикальної контркультури запізнившимися на кільканадцять років поборниками плюралізму видається як мінімум дивною, і як максмимум — нетолерантною по відношенню до своїх, хай і не «в авторитеті», з числа мастурбуючих на портрет гітлера і імперський триколор малолєток.
Далі, відмітимо зроджені наступним візуальним рецензуванням знаки питання. Відповідь на перший була абзацом вище. Другий лежить у площині занедбаної білорусами взагалі і тамтешніми контркультурщиками зокрема, етнічної контекстуальності, котру віками асимільовані мешканці «Північно-Західного краю» скидають, як ескімоси одяг з приходом літа, коли дують євразійські вітри.
Сайт заголовлений: «первый белоруский». Символіка як і заклики до аполітичності, щоправда, біл-червоно-білі. І на цьому — все. В розумінні білорущини, котру прихильники носять на грудях як оберіг і синонім духовного здоров’я, тоді як противники, більшість із котрих автохтони із числа слов’янізованих балтів (білоруси-кривичі) лікуються «общєрускімі» пропагандистськими (інформаційно-культуровими передусім — чого лише варті закриття останніх білоруських шкіл у Мінську) — що згідно Сміта — (потреба в інкультурації верств до спільного освітнього знаменника — передумова деколонізації, а у даному випадку — декреолізації) — рівносильно початку «національної коми») побутовими і медійними, ДІЙСНО РАСИСТСЬКИМИ вколюваннями. Така собі сироватка від дідівської правди, мета якої — «новий рускій чєловєк», граючий на сопілкі замість пруської волинки і на жилах із колишньої литвинової волі.
«Ой-Бєларусь» — російськомовний. І це не зважаючи на те, що шанований мною тов. БанЧар відмінно володіє рідною білоруською, про що свідчать спільні знайомі і його інтерв’ю в пробірці Лабораторії за номером (?) — (шукайте за автором «МЛ Бриколяж» через систему пошуку на сайті). «Но вєдь рускій поймьот больше людєй» — так виглядає потворна імперська пащека цього зовсім непривабливого леймотива. Нехтування рідним заради потурання і неумитого угодовства притаманне білоруським скінхедам незалежно від їхнім політичних уподобань. Це має значення, все інше (биття облич заради віртуальних ідеологічних установок) дитячі ігри для завмерлих у політичних казках голомозих ембріонів. І як трактувати «молодофронтівське» минуле БанЧара, це «фашизм» чи національно-визвольний юнацький епатаж, обрізаний пером рабина після набуття потужнішої «скінівської» тожсамості і змужніння ціною вербально зрадженої (тут ходить про зміну мовного статуса) Радзіми? Або мінські редскіни-«інтер-НАЦІ-АНАЛ-істи» з числа сталіноїдних АКМівців, котрі позиціонують себе у якості «червоних фашистів» і називають такими (а відтак і обгрунтовують своє ніби-то природнє «право» на янусову антифашистську роботу) білоруських націоналістів з числа «Правого альянсу», «Молодого Фронту», «Білого легіону», «Зубру», БНФ тощо, властиво тих, хто незважаючи на тотальну креолізацію і асиміляцію у бік невизначених проєвразійських ідентитетів не збирається розлучатися із великолитовськими мріями?
Продовжуючи аналіз сучасного стану «ой»-кору зауважимо, що крім профашистських, класово-соціальних і антифозних існують так звані просто «патріотичні» варіації кшталту львівського «Нахтігалю», котрий грає веселеньке ска з домішкою незіпсованого пивом «ой», або московської жіночої команди «Белый край», свідомо здистанційованих від мізантропічних гітлерівських маз і патріотичних в частині одного з найглибших архетипів «Крові і грунту». «Мінські вовки», «НС-Мінськ» і купа інших завісили свої сайти раніше за «Ой-Бєларусь». Раніше завантажилися кривицькі (один із його вірогідних творців Алесь Мікус — переконаний «балтієць» а-ля «С. Санько»), причому білоруськомовні і сконструйовані львівським хлопом, «Кров і Честь». Єдина з розтиражованих білоруських НС-банд «Молот», незважаючи на свою пророс-проімпер-(де-факто)-антибіл. наративність подекуди співає білоруською. На відміну від гродненського «Mister X» і купи тамтешніх «чисто» ойстерських контор, хоча у випадку з «Апраксією», тобто «Молотом», йдеться не про зовсім «ой». Менше з тим.
Монополізація стилю не пахне пропагованою голомозими «інтернет-капіталістами» від самозваних антифа толерантністю, суть котрої у праві на свободу совісті, творчості і музики, а не побиття «графітчиків від свастики», тим більше у якості життєвої правди і подвигів для наслідування.
Чому наша рецензія затерта шаблонним негативізмом і замальована улюбленими малевицькими дірами? ТОМУ, ЩО «ФАШИЗМ» — ЦЕ НЕ БОМБЕР, СВАСТИКА НА ПЛЕЧІ, «КОЛОВРАТ» НА ВУХАХ І МАЙН КАМПФ ПІД ПОДУШКОЮ. ФАШИЗМ — ЦЕ МОВА ЧУЖИХ В УГОДУ МЕДІА-ТЕНДЕНЦІЯМ І ПОПСОВІЙ КУЛЬТУРІ, ЩО СУТЬ КОЛАБОРАЦІЯ І П’ЯТИКОЛОНСТВО. Під час Другої Світової справжні антифашисти колаборантів у полон не брали. Тоді воювали за допомогою автомата, а зараз — телевізора та інтернета. Артикуляція звуків, котрі замінюють кулі визначає обраний Вами бік барикад. Тут правильно відмічав екс-вокаліст антифа-панківської «Провокації», переклад з котрого ми публікували раніше: «російськомовний білорус — це «почвара» (здається так в оригіналі. Перекладати не будемо). Скінхед теж. І не лише в Білорусії.
А так дуже некепський веб-ресурс. Купа інтерв’ю, репортів і рецензій. За це БанЧару у Ко естетичний респект. Окремі з них читайте між рядками, аби у підсумку не наразитися на розставлений авторами гачок під назвою «люби чуже, забудь своє», котрий все частіше ховається під смачненьким Мак-хробачком із так званого «антифашизму», «толерантності» і «політкоректності».
Першоджерело тут:
Інші посилання проігноровані з огляду на відсутність ідеологічного конструктивізму у їх носіїв. Крім, звичайно, фрагментарно згаданої біло-червоної антилукашенківської опозиції.
