Автор   Стаття 
Статті Бриколаж  —  Класовий дискурс  —  Вступ / «Короткий курс історії анархізму»
Павлюк Коновальчик
Дата публікації 1 серпня 2005 р.
Вступ / «Короткий курс історії анархізму»

— А чи є у вас програма? — А як же без програми, звичайно є! Я і всі мої хлопці стоїм за вільну особистість. — Зрозуміло... Значить знову рабувати будуть… (З кінофільму «Свадьба в Малиновке»)

Анархізм і анархія. Що тільки не розуміють під цими словами: безсенсовий і жорстокий бунт, громадянський хаос, прагнення до безчинств і насильства... Уряди всіх країн не шкодують темних фарб, лякаючи обивателя «анархією», і це зрозуміло, оскільки жодна влада не може симпатизувати анархізму, котрий заперечує потребу в існуванні держави — цього інституту організованого примусу.

Анархізм — це не випадковість і не видумка Прудона чи Бакуніна, а закономірний плід розвитку суспільної прогресивної громадської думки. Елементи анархічного світогляду, окремі філософські ідеї анархічного характеру нараховують немало століть. Прагнення до повної свободи особистості у вільному суспільстві, заперечення державної влади і експлуатації проходять через різні цивілізації та епохи, ці ідеї зустрічаються у концепціях античних софістів і кініків, китайських даосів, середньовічних європейських єретиків — анабаптистів, французських вільнодумців початку XVIII ст. Проте анархізм у власному сенсі цього слова, безумовно, зроджений реаліями Нового часу. Лише з кінця XVIII ст., коли Європа увійшла в епоху великих революцій, які сприяли ствердженню людської індивідуальності і знищенню основ традиційного суспільства, починає формуватися анархізм — спочатку як філософське вчення, а потім — як важлива частина революційного руху.

Нерозривна традиція сучасного анархізму бере початок від творів П.Ж.Прудона, в той час як найбільш авторитетними теоретиками анархізму були М.Бакунін і П.Кропоткін. Проте, не дивлячись на свій зв’язок з традицією, анархізм відмовляється від абсолютизації будь-яких авторитетів, в тому числі і «батьків-засновників», надаючи безумовної вартості практичному досвідові соціальних змагів і діяльності анархістських організацій.

Історія наділила анархістів немалою кількістю спроб запрактиктувати свої ідеї. Анархізм прудоністського напрямку грав ключову роль у соціально-економічних перетвореннях Паризької Комуни 1871 р. Вчення М.Бакуніна набуло великої популярності в робітничому русі Західної Європи і Америки, та мало істотний вплив на хід світової історії. Під час революції 1917-21 р. у Росії та громадянської війни в Іспанії 1936-39 р. масовому руху на чолі з анархістами вдалося стали вирішальною політичною силою на величезних просторах, де ідейні погляди анархістів трансформувалися на соціальні перетворення.

Практики анархізму примусили світ рахуватися зі своїм рухом, час від часу перетворюючи його на фактор світової політики. Через свою послідовність анархізм спромігся вже у ХІХ — першій половині ХХ ст. поставити на практичну площину деякі завдання, котрі «світова цивілізація» ставить перед собою лише сьогодні.

Було би помилкою рахувати, що анархізм — це лише історія. Анархізм не один раз засуджувався своїми опонентами до швидкої загибелі, проте їхні прогнози не підтвердилися. Доказ тому — зростання популярності анархістських ідей у сучасному світі, котрі все більше впливають на міжнародний опір державі і капіталізму, та виступають за гуманізацію людського суспільства.

джерело: Павлюк Коновальчик «Короткий курс історії анархізму».

переклад тов. Мазепа (red and brown), спец. для «Бриколяж web-log»

В розділі «Класовий дискурс» Ви зможете прочитати всі частини цього підручника малолітнього нонконформіста.

Догори
Роботи автора

Перейти до статей теми: