Автор   Стаття 
Статті Бриколаж  —  Повернення Традиції  —  Праукраїнська, старогрецька та новозавітна онтоантропологія
Карівець Ігор – “Бриколаж-Львів”
Дата публікації 29 квітня 2005 р.
Праукраїнська, старогрецька та новозавітна онтоантропологія

Люди живуть не своїм. Чужі прізвища, імена, посади. Хто я такий, якщо я живу чужим? Моє Я чуже для мене, бо воно сформоване не мною, а іншими-чужими. Що в моєму житті є тим, що походить від самості, від свого? Чи можна це знайти у житті, яке проживаєш? Жити увесь час не своїм означає жити несвідомо. Отже, виходимо на проблему самості і свого у житті. Де самість, де своє? Чи вони у просторі і часі? Простір і час чужі мені, бо з них виринають чужі для мене речі. Це тому, що людина відійшла від світу Правди і втратила саму себе: перестала бути порядною.

Порядна людина приймає порядок. Приємне пов’язане з порядком. Порядній людині приємний порядок. Неприємне пов’язане з безпорядком. Неприємна людина – це людина, яка відкидає порядок і приймає безлад. Порядок не встановлюється одноосібно. Це – авторитаризм. Порядок не встановлюється революцією чи повстанням революціонерів, класів тощо. Це – переворот і встановлення диктатури партії, класу. Порядок співвідноситься з правдою. Слово правда походить від старослов’янського правь. Правь – це один із світів праукраїнської язичницької онтології. Онтологія та антропологія (онтоантропологія) переплітаються. Людина – це душа, а душа до втілення перебувала у світі Прави, тому, приходячи на землі, втілюючись, знає про значення порядку як правди і може його дотримуватися, якщо знання порядку/правди не затьмариться відчуттям безпорядку/неправди.

“Затьмарення Бога” (М. Бубер), “Смерть Бога” (Ф. Ніцше). Ці сильні вирази говорять про те, що людська душа загубилася у земному світі посеред брехні та лицемірства. Це і є “затьмаренням Бога”, “смертю Бога”.

Справедливість, право, правда – це однокореневі слова, які походять від слова Правь. Тому людина справедлива, права, правдива – це людина, яка належить до світу Прави; вона втілює закони Прави у земному житті і, коли помирає, її душа знову повертається у світ Прави. Це той самий платонізм, але праукраїнський. Платон, а до нього Сократ, запитував, чи судді справедливі самі по собі, чи вони дотримуються ідеї справедливости? Людина правдива тому, що їй прищепили правдивість, чи вона відає/знає правду як загальну ідею, незалежну від людини? Про існування світу загальних законів життя, про два типи людей, говорить і Святе Письмо: Дітоньки, хай ніхто вас не вводить в оману. Хто чинить правду, той праведний, як праведний Він. Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від початку. Тому з’явився Божий Син, щоб знищити діла диявола. Кожний, хто народився від Бога, не чинить гріха, бо Його зачаток у ньому перебуває; він не може грішити, бо народжений від Бога. Так виявляються Божі діти і діти диявола; кожен, хто не чинить правди, той не від Бога, як і той, хто не любить свого брата” (І. Ів. 3:7-10).

Таким чином, можна стверджувати, що онтоантропологія праукраїнських язичників співпадає з онтоантропологією грецьких філософів (Сократ, Платон) та Нового Завіту. Своя людина – це людина приналежна до Прави, тому їй приємні правда, справедливість, право (не у ліберальному значенні цього слова). Своя людина непідступна і небрехлива. Вона відкрита і сповідує мораль знаті (див. мою статтю “Про Знать” на цьому сайті). Безлад невічний. Безлад, як справа людей, котрі відпали від Прави, від світу Ідей, від Бога, буде знищений разом із “дітьми диявола”.

Жорстка дихотомія притаманна праукраїнській язичницькій, грецькій та Новозавітній онтоантропології: людина від Прави – людина від неПрави, філософ від світу ідей – ритор, софіст ні, Божі діти – діти диявола. Таке жорстке протиставлення протилежностей непритаманне ліберальному світу: добро і зло розмиті, переплетені (хіазм), переходять одне в одне (діалектика). В ліберальному світі чесноти людині можна прищепити, виховати, але так, щоб вони не були їй корисні, а корисні іншим людям. В ліберальному світі приємне ототожнюють із тілесно-чуттєвими насолодами. Приємне, як і правда, це суб’єктивні переживання, які не наділяються існуванням незалежним від людини. В ліберальному світі панує відносність приємного і правдивого, бо вони узалежнюються від психічного стану людей, від їхнього виховання, освіти тощо. В ліберальному світі неософісти та неоритори заправляють в гуманітарних наук (філософії, психології), у світі політики (політики-демагоги), а у світі підприємництва – жорстокі прагматики, для яких основне – прибутки будь-якою ціною, навіть ціною здоров’я мільйонів людей.

Ліберальному світу треба протиставити світ праукраїнців, ліберальній моралі – мораль знаті. Тоді Україна встане з колін і не буде сировинним придатком Західної Європи, не буде колонією Росії.

Догори

Перейти до статей теми: