Історія людства є, насамперед, історією етносів. Сьогодні вже значна частина цього людства починає розуміти, що іґнорування етнічними проблемами може стати причиною непоправних втрат і катастроф. Сучасна глобалізація суспільно-економічного життя часто супроводжується об'єднанням етносів із дуже відмінними культурами й ментальністю. Таке об'єднання швидко призводить і до етнічного злиття. В поліетнічних суспільствах створюються й відповідні теорії етносу.
Так у зарубіжних визначеннях етносу і нації спостерігається намагання позбавити це поняття його моноетнічного змісту: на Заході цими словами позначають політичну (державну) спільноту, незалежно від того, з яких етносів вона складається. Наприклад, в США американцями за національністю вважають себе всі громадяни, незалежно від кольору шкіри, мови та інших етнічних ознак. Така «мода», незважаючи на її відверту тенденційність, поширилась останнім часом і на посткомуністичний світ, який ще не позбувся наслідків інтернаціонального виховання. Нині, коли світові (інтернаціональні) релігії зробили об'єктом обожнення людину (пророка чи «сина Божого») замість Бога-Природи, спостерігається намагання принизити роль етнічної релігії в житті народів. Низька екологічна культура як корінних, так і некорінних етносів поставила під загрозу існування здорового довкілля. Чи сталося покращення, вдосконалення людства з поширенням світових релігій - питання проблематичне. Але екологічна криза, яка наростає, не викликає сумніву. І причини цієї кризи не тільки в дисгармонійних стосунках етносів. Корінний етнос здатний оберігати свою, врівноважену в процесі його розвитку, екосистему тільки в тому випадку, коли він має достатньо високий рівень етнічної енерґії, що виявляється в культурі, освіті й рівні національної свідомості та моралі. В давні часи це спостерігалося в дотриманні норм етнічної звичаєвості й релігії, які були реґламентуючими чинниками збереження екосфери.
Визначення етнічної релігії тісно пов'язане з визначенням самого поняття етнос.
Оскільки зарубіжні визначення етносу нині досить розпливчасті, звернемось до вітчизняних. Етнос - це кровноспоріднена спільнота людей, яка має спільну територію (рідну землю), спільну мову (рідну мову), спільні родові легенди про походження свого народу, спільну історичну пам'ять, звичаї та обряди, тобто те, що становить його спільну етнічну релігію (рідну віру). Грецьке слово ETNIKOS перекладається як «родовий, народний, язичницький», що подаються як синоніми. У вітчизняному етнодержавознавстві поняття етнос має два значення: донаціональна етнічна спільнота; будь-яка етнічна спільнота, включаючи й націю. Таким чином, поняття етнос є родовим по відношенню до понять: рід, плем'я, народ, нація, які є видовими.
Етнічні релігії, як правило, виникають природнім шляхом у межах певної етнічної території і не поширюються за її межі. Етнічна релігія, яка вийшла за межі свого етносу і поширилась на інші народи, перестає бути етнічною і набуває ознак глобальної (світової, інтернаціональної) релігії. Глобалізація релігійної духовності в кінцевому результаті призводить до нівеляції етнічності, як в духовному, так і в фізичному (біологічному) планах.
В процесі життя етносу його природна автохтонна (етнічна) релігія зазнає еволюційних змін, вдосконалюється, шліфується, і якщо її розвитку не перешкоджають зовнішні чинники (війни, поневолення, інші асимілятивні процеси), то етнічна релігія може бути самодостатньою на будь-якому історичному етапі розвитку свого народу, задовольняти його духовно-культурні потреби і бути засобом його самозбереження як самобутньої етнічної спільноти.
Етнічною релігією українців є українське язичництво. Слово язичництво належить до слов'янської лексики, що, крім назви частини тіла, означає ще й мову, плем'я, народ зі спільною мовою і звичаєм. Слово паганство - лінгвістична калька з латинського paganus, що означає селянин, селянський, не передає змісту поняття і за сучасними мовними нормами вважається вульгаризмом. Його використання нині свідчить про конфесійну заанґажованість і є нетолерантним по відношенню до сповідників етнічних релігій.
Українська етнічна релігія (язичництво) у широкому значенні означає сукупність релігійних вірувань у їхньому еволюційному розвитку, які побутували на теренах України, включаючи: а) релігію племен і народів найдавнішої доби, яких прийнято вважати предками українців як в етнічному, так і в культурно-історичному планах; б) релігію східно-слов'янських племен Київської Русі, що існувала до прийняття християнства як офіційної релігії: в) народно-побутову релігійність, що існувала паралельно з офіційним християнством протягом останнього тисячоліття; г) сучасне відроджене українське язичництво. Українське язичництво у вужчому значенні є традиційною, національною релігією українського народу, успадкованою від його етнічних предків. Сучасні язичницькі громади в Україні є спадкоємцями і правонаступниками язичницької конфесії, забороненої в 988 році, яка нині домагається офіційної реабілітації.
Відомо, що біосфера Землі складається з біомаси всіх живих істот та продуктів їхньої життєдіяльності. Етноси як біологічне, географічне та історико-культурне явище складають етносферу Землі, яка в свою чергу є частиною її біосфери. Якщо це так, то зникнення етнічної різноманітності людства в кінцевому результаті призведе до його виродження загалом.
Якщо «Всесвіт - це сукупність взаємодіючих енерґетичних систем, які розвиваються за єдиними законами», то й етносфера підлягає тим же космічним законам взаємообміну енерґії. На думку В. Вернадського сила етносу - в енерґії живої речовини біосфери. Л. Гумільов доводить, що в основі етнічного поділу лежить різниця поведінки осіб, що складають етноси. Тут «великий етнолог» помиляється. Адже не поведінка є основою відмінностей, вона - лише результат відмінних генетичних властивостей кровноспоріднених спільнот. Можна лише погодитись, що ментально етноси дійсно відрізняються один від одного.
Кожна особистість створює навколо себе енерґетичне поле, яке спрямовує її емоції, психологію й поведінку до певної вібрації біострумів. При взаємодії осіб зі спорідненими біострумами, що можливе в колективі близькоспоріднених людей, встановлюється єдиний ритм (частота коливань) усієї громади, створюється сильне енерґетичне поле всього колективу. Оскільки кожен етнос становить собою систему генетичних зв'язків, то він має більший чи менший ступінь певних етнічних енерґій. Чим менше в етносі чужоетнічних генів, тим більший ступінь його етнічності. Чим сильніша енерґія етносу, тим краще живе й процвітає кожен його представник і народ в цілому. Чим слабша його енерґетика, тим менш дієздатним стає народ, втрачаючи свою самобутність через поглинення його енерґії іншими етносами. Саме тому етнічна релігія має стати тією консолідуючою силою, яка у майбутньому забезпечить самозбереження свого етносу - так, як це було і в минулому.
Сучасний європейський етнічний ренесанс - є свідченням повороту людства до гармонійного співіснування з Богом: релігії смутку і покори, страху й пригнічення особистості закономірно поступаються здоровому, духовному і тілесному єднанню людини з природою. Створюються міжнародні організації: Європейська Асоціація Природних Релігій (1996), Світовий Язичницький Конгрес (1998), які виробляють програму координації зв'язків різних національних громад, сприяють відродженню етнічних норм співжиття, морально-етичних засад, екологічного захисту Землі та правового захисту етнічних релігій від переслідувань їх світовими релігіями (тобто «новітніх форм інквізиції»). Основною засадою співробітництва тут стала: єдність в різноманітності.
Отже, в цілому захоплення чужою теоретичною базою в питаннях етносу не може бути корисним для наших державотворчих планів. Визначення поняття етнічної релігії, як і самого поняття етнос, є серйозною науковою проблемою і нині потребує пильної уваги з боку нашої української науки. Глибоке науково-теоретичне обґрунтування цієї проблеми можливе лише в суспільстві, яке має глибоке етнічне коріння і відносно високий рівень моноетнічності, як це є в українців.
