Колись Корчинський сказав про Крим „український або безлюдний”. З того часу пройшло близько десяти років. Крим не став безлюдним і українським не став теж. Сьогоднішній Крим наснажує їхній шовінізм і це не дивно, оскільки прочани не втаємничені у божеські плани на завжди український півострів — разом із Кубанню і Сх.Слобожанщиною Крим стане нашим Сіоном. Український реваншизм проти потьомкінських геополітик. Але спочатку відновити Січ, а потім можна на Кафу.

Доброго дня, пане Миколо. Київщина вітає Крим.

Вам теж привіт. Дещо тепліший.

Говорячи про статуси визначіть власний: меншина, діаспора, гетто, резервація — ким є і прагнуть стати нечисельні кримські українці?

Напевно, неможливо узагальнити думку досить строкатого спектру українців Криму.

Нині треба просто змиритись із европейським визначенням „меншина в меншині”. Змиритись, тому що спроби самоорганізуватись як політична сила наштовхуються на безліч причин — відсутність харизми у лідерів, відсутність нових ідей для цієї організації внаслідок деякого інтелектуального спустошення, стимулів і взагалі будь-яких рухів з боку Української Держави, абсолютно програним інформаційним простором, специфічності регіону як місця відпочинку і, головне, безперешкодних зовнішніх впливів. Етнічно українців не так вже й мало — близько третини. Але проявити себе вони вповні не зможуть внаслідок перерахованих причин та якихось неназваних. Сподіваюсь, що з часом свій статус українці зможуть навіть підвищити.

Татари — союзники — постійні, тимчасові?; конкуренти, вороги, зелена тінь світового іслама, щука в кримській міжнаціональній трійці, куди тягнуть і кого (у нас це демони терористичного ісламського світу, в котрих вірять після чергових новин про Чечню, Палестину або Афганістан — безвідносно до релігійних уподобань віруючих у мас-медійні привиди світового тероризму)?

Кримські татари могли би стати нормальними союзниками — у нас багато спільних точок дотику. Але це можливо лише в результаті постійного контакту і, бажано, на відповідному рівні. На жаль, зараз Джемільов і Чубаров стоять настільки високо як ДЕРЖАВНІ діячі, що близько біля них нікого просто не видно.

(Трошки відволікаючись від питання, додам, що не знаю жодного нинішнього депутата, який опікувався б справами кримських українців. Незважаючи на кілька спроб зрушити цю цілину).

Також вони не є однорідними, хоча основна маса в політичному відношенні якось контролюється меджлісом. Суттєва частина з них — гомо совєтікуси, ба, навіть комунізовані.

Є радикали. Причому радикали при владі. Це вже важливий фактор.

Поки що провокації, які влаштовуються Москвою через Грача і спрямовані в першу чергу проти кр.татар, мають відповідний розголос і сприяють, як не дивно, його популярності.

Важливим фактором є навчання і виховання численної кримськотатарської еліти за допомогою Фонду Сороса та інших. У зв’язку з цим з часом треба очікувати якісного стрибка. У якій царині він станеться, передбачити важко — можливо і в політичній.

Як часто кримські вулиці здригаються у слабо прихованому екстативному вияві задоволення, коли чують голосно артикульовану українську мову? Якою з двох, українською чи кримсько-татарською купують цигарки носії відповідних генофондів? Якою частіше?

Найбільшу шкоду тут поляризацією поглядів принесла під час виборів „Партія Регіонів”, вульгарно ототожнюючи носіїв української мови з прихильниками Ющенка. Побутовий шовінізм час від часу проявляється з різним резонансом. Цьому сприяють і різні рішення місцевих Рад про офіційність російської мови, і інформаційні атаки діячів антиукраїнського спектру — у нас це і комуністи, і соціалісти, і „Русскій блок”, і Чорноморський флот, і Московська церква, і колишні його офіцери, ветерани, дружини (!) всіх перерахованих.

До української пісні ставлення від поблажливого до екзальтованого.

Моя знайома спілкується лише українською і полюбляє під час поїздок в тролейбусах душевними розмовами виявляти багатьох українців. Це і розчулює, і призводить до якихось подальших контактів.

Щодо реакції продавців на укр.мову — вона частіше буває нормальною. Адже і серед продавців є багато українців без забобонів.

Подейкують, що Крим може стати „українською Вандеєю”. Яка з присутніх на півострові спільнот скидається на незаземлену порохову діжку — російська альбо татарська?

І сірники, і місце підпалу відомі в першу чергу московитам. Час від часу вони це і роблять. Кримських татар використовують задля своїх цілей.

Дестабілізуючими факторами є і ЧФ РФ, і Московська церква, і нинішні т.зв. опозиціонери, які не проти розкачати кримського човна.

Тому вихід уявляється в тому, щоб зробити Крим місцем, в якомусь сенсі схожим на Швейцарію — створити таку атмосферу, щоб нікому не хотілось збурити ситуацію.

В Криму обмаль українських шкіл. Це першочергова задача, я не помиляюся?

Шкіл фактично немає — якщо на 600 припадає 4 з українською мовою навчання. За умов невтручання дестабілізуючих сил відкриття української школи призведе до конкурсу на навчальні місця.

Блюзнірською є позиція представників влади — „Вам потрібні українські школи? Будуйте!”

Кримська автономія очами українського активіста. Треба чи ні? А мо’ ліпше „Таврійська республіка” або, як казав Адамович — „русский плен”?

Нерозбудоване партійне життя на місці суцільного панування комуністичної ідеології в кримському партійному заповіднику, чуже інформаційне панування, переважно російські гроші — це не всі несприятливі умови для нормальної автономії. До того ж вона ще й є створеною унікально за територіальною, а не національною ознакою.

В будь-якому разі, нинішній стан автономії — корупційний, кримінальний, недемократичний, з численними порушеннями прав людини — задовольнити не може.

І останнє. „Диференційний расизм” оперує фактами культурної відмінності, не кольору шкіри з відповідною пігментацією. Українці-росіяни-татари знаходяться, (звичайно, за умови, що напруженість існує) в межах саме цього, досить розповсюдженого явища. Так це чи ні? Більшість кримчан, з котрими я мав можливість спілкуватися на своїй, та би мовити, території, дивували твердою артикуляцією звуків і практичним нерозумінням мови (і лише один сподобився вивчити, а інший був з Хмельницького). Нетолерантність стосовно іншого культурного реноме росте, цвіте чи плодоносить на теплих кримських пісках?

Рівень культурної нетолерантності (якщо її можна назвати культурною) досить високий. Очевидно, що цим питанням повинна щільно займатись держава.

Дякую. Крим — українська земля. Кубань — теж.

Покищо над цими територіями може панувати лише українська пісня.

дивіться: www.ukrlife.org