Автор   Стаття 
Статті Бриколаж  —  Класовий дискурс  —  Ікони нових лівих (частина 1)
Олексій Цвєтков
Дата публікації 9 квітня 2005 р.
Ікони нових лівих (частина 1)

Мова про людей — емблеми антибуржуазного нонконформізму, прізвища і цитати яких сьогодні можна почути на будь-якій антикапіталістичній демонстрації. Йдеться про джерела середовища, котре породжує повсюдний протест, годує глибоке заперечення капіталізму, як основи суспільного ладу, і заперечення фарисейського буржуазного гуманізму, як основи панівної культури. Про тих, хто задає моделі та стиль сучасного опору. Про тих, про кого можна знайти багато правди і неправди в мережі. Про тих, без кого я б дуже багато в чому не розібрався. Якщо запропонована коротка довідка вас зацікавила, починайте власний пошук і ви серйозно змінитеся. І посткапіталізм стане на одну секунду ближче. Хронологія не дотримується, оскільки вона тут ні до чого. Я буду суб'єктивний, як і кожен, хто хоч за щось відповідає.

Франц Фанон  — мартинікський негр, котрий прожив в Алжирі більшу частину свого життя, психіатр, який вивчав особливості поведінки громади в умовах явної (політичної) і таємної (економічної) колонізації, письменник, який багато займався маніхейством. Завданням Фанона було несуперечливе поєднання пригніченої колоніалізмом расової енергії і ультралівої критичної теорії в одному визвольному проекті. Харизматична міжнародна популярність прийшла до нього відразу ж після його смерті, в 60-тих. Головним «промоутером» його ідей у Європі став тоді Жан-Поль Сартр і ідеї ці підхопили бунтуючі студенти, що називали Фанона «месією майбутньої революції третього світу». У США ж на нього частіше від інших посилалися «Чорні пантери». Чорні радикали нерідко протиставляли фаноновский «мобілізуючий сенс насильства» риториці більш респектабельного і поміркованого Мартіна Лютера Кінга, котрий вірив у «мирну непокору і законну громадянську активність пригноблених». Завдяки Фанону «третій світ» отримав власний голос опору, обвинувачувальний пафос, нову оріентуючу утопію «загальноафриканської революції». У своїй пропаганді, ідеї і афоризми Фанона використовував єгипетський президент-соціаліст Гамаль Абдель Насер, їх до цих пір також активно застосовують теоретики лівійського режиму Муаммара Каддафі, адже після революції в Лівії, якщо вірити цим теоретикам, «відбувається заміна класової держави загальнонародною джамахерією».

Що стосується «країн золотого мільярду», то тут Фанон розраховував на активність «внутрішніх колоній»: знедолених і «затаврованих прокльоном» (назва його головної книги), дискредитированих за різними ознаками меншин, радикальну богему і студентів, повторюючи слова фрейдомарксистів про «малий мотор революції», покликаний розбудити для якісних змін все решта суспільства. Звичайно, це знаходило відгук у західних «нових лівих», які намагалися спочатку рекрутувати активістів саме з цих верств суспільства.

Про засновника та гуру «Чорних Пантер» Хью Персі Ньютона , який загинув 83-му на вулиці при загадкових обставинах, сьогодні знімають касові фільми. Його біографія варта того. Син гетто двічі сидів у в'язниці за протидію поліції (обвинувачення у вбивстві поліцейського врешті було знято), отримав ступінь доктора філософії (тема наукової роботи: «Історія репресій у США»), переховувався на Кубі від переслідувань ФБР, їздив у Китай на запрошення проводивших там «культурну революцію» хунвейбінів тощо. Його діяльність фінансували і публічно підтримували багато культових музикантів, від растамана Пітера Тоша до Джона Леннона. Французькому драматургу Жану Жене через відкриту дружбу з Ньютоном був заборонено в'їзд у США. Офіси «Чорних Пантер» постійно обшукувалися і піддавалися погрому, через що нерідко переростали у перестрілки з поліцією. Починалося ж все зі збройного патрулювання вулиць гетто і зі ставшого знаменитим плаката, придуманого Ньютоном: на тлі фото білого поліцейського з карабіном напис: «У вас є зброя, але і у нас є зброя!». Соціалізм і навіть «подолання держави» по Ньютону розпочнеться у США з повстання «чорної громади», що у такому ж становищі, що й описаний колись Марксом «пролетаріат, якому нічого втрачати, крім свого гноблення». Ланцюгова реакція соціальної мутації змінить «головну імперіалістичну країну» до невпізнаності. Ще більше, втім, Ньютон розраховував на поштовх ззовні, тобто: на ланцюг антиімперіалістичних революцій у третьому світі, за озвученим Че Геварою принципом: «один — два — багато В’єтнамів!».

На початку 80-их Ньютон вже стверджував, що революційна ситуація на Заході згаяна, загальне повстання відкладається років на тридцять і потрібно тимчасово перейти до мирни[ і легальни[ форм самоорганізації. Починавші разом із ним ветерани «Чорних Пантер», з тих, хто залишився в живих, розійшлися в різні сторони: одні вибрали радикальний іслам чи баптизм, інші почали читати підпільний тоді реп (група «Паблік Енемі» присвячувала Ньютону свої перші альбоми), найбільш послідовні заснували напівлегальний і контркультурный «маоїсьский інтернаціонал», що вже не робив специфічного акценту на історичній ролі «чорної громади».

Ще неповнолітнім підлітком в «Чорні Пантери» вступив у 68-му році Мумія Абу-Джамал . Після розгрому офісу і заборони цієї організації у Філадельфії, він став радіожурналістом, а потім і главою Асоціації чорношкірих журналістів Філадельфії. Паралельно працював таксистом, що дуже допомагало йому у зборі живої інформації. У 82-му його було обвинувачено в убивстві поліцейського під час вуличної бійки. На суді йому відмовили у праві виступити у свій захист, а коли він почав протестувати, його видалили з залу і Абу-Джамал не було на більшості судових засідань. Був винесений смертний вирок. Відтоді, виконання вироку кілька разів відкладали завдяки клопотанням, апеляціям і безпрецедентним міжнародним компаніями протесту, організованих ліворадикальними, негритянськими, правозахисними і екологічними групами. У 99-му році рок-група «Rage Against the Machine» дала серію концертів на підтримку ув'язненого смертника і залучила в цю кампанію безліч інших, антибуржуазно налаштованих музикантів. Усі ці двадцять років Мумія пише в камері смертника іронічні репортажі про своє становище, публіцистичні книги, теоретичні статті.

Лондонський теоретик, трэш-письменнник, іронічний критик всіх буржуазних інституцій і арт-провокатор Стюарт Хоум цікавий не тільки як активіст, але і як систематизатор — літописець радикального руху останніх десятиліть. Особливо важлива його, не перекладена поки що на українську, книга «Червоний Лондон» (про всі відлами нинішньої британської лівої). Оригінальний світогляд Хоума викладено ним у окремих книгах і занадто багато втратить у фрагментарному відтворенні. Почавши наприкінці 70-их як політичний панк-музикант і видавець малотиражних андерграундних ревю, у 80-их Хоум засновує «плагіатизм», тобто рух авторів, котрі склеюють свої книги з уривків чужих, звичайно ж, без вказівки джерела. Потім він стає незамінною людиною в середовищі «неоїстів», котрі відкинули не тільки «реакційно-ринкову» ідею персонального авторства, але і спеціальну область «мистецтва» як таку, бачачи в ній відбиток повсюдного відчуження, поділу людей і ганебної спеціалізації, необхідної глобальному ринку для подальшої експлуатації людства. У 90-их, продовжуючи лінію «детоваризації мистецтва і естетизації всіх форм ухиляння від торгового ладу» Хоум підхоплює прапор арт-страйку (маніфест «Плагіат, марксизм, товари і стратегія їх заперечення»), проголошеної, але так і не реалізованої колись іншим ліваком Густавом Метцгером . По закінченні страйку, котрий зробив його знаменитим далеко за межами Британії, Хоум береться за провокативні романи про сучасних радикалів і ретельне дослідження їх історичної генеалогії, вдало уникаючи як викривального, так і занадто компліментарного пафосу.

Харизматичний герой американських ліваків 60-их — 70-их Еббі Хоффман заснував в 68-му разом із журналістом Джері Рубіним «міжнародну молодіжну партію»—йіпі, біля витоків якої стояв так само письменник-бітник Ален Ґінзберґ . «Спектакулярність» їх акцій швидше заслуга Рубіна, котрий знав все про психологію і таємні пружини тодішніх мас-медіа, а ось бойова екіпіровка, зневажаючий законність і спрямований до криміналу активізм, героїчне самосприйняття себе як «ембріона майбутнього суспільства без армії, поліції і банкірів» виходять від Хоффмана, котрий на решту всього життя став «ворогом цього суспільства» і покінчившого із собою у 89-му у стані глибокої депресії. Більшу частину свого життя Хоффман намагався із змінним успіхом захопити ідеями і стилем свого опору найрізноманітніші молодіжні угруповання, від раста-музикантів і клубів любителів автостопу до негритянських активістів і хакерів — кіберпанків першого покоління.

Андре Горц (справжнє ім'я Герхард Хірш) — французький теоретик «неомарксистів» і «екосоціалістів». Спершу він відштовхувався від ідеологічних сюжетів Сартра, учнем якого був багато років у середині століття. Докладно займався теорією відчуження, що розповсюдилася тепер не тільки на сферу виробництва, а і на всі сфери життя сучасної людини. Подолати відчуження, на думку Горца, люди зможуть лише «перетворивши себе в суб'єкт заперечення і присвоєння того, що зробили з них соціальні умови». Входячи до редакцій «Тан модерн» і «Нувель Обсерватер», а потім і в окремих своїх книгах («Критика економічного розуму», «Реформа і революція», «Мораль історії», «Прощання з пролетаріатом», «Про визвольні технології») Горц аналізує товарний фетишизм і формальну раціональність, на яких тримається сучасна капіталістична свідомість. Підсумкові висновки такі: виробничі сили, розвинені капіталізмом, настільки пронизані його раціональністю, що не зможуть функціонувати відповідно до іншої, соціалістичної раціональність. Тільки шляхом руйнації класів і відмови від формотворчого закону вартості може виникнути якісно інша суспільна система, що виражає загальний інтерес. Це, «альтернативне» нинішньому, суспільство буде поступово проступати на тлі сучасності як «кольорове фото, котре проявляється на блідому папері». Багато хто, оцінюють різноманіття антиглобаліського руху наших днів саме як реалізацію цього пророцтва Горца. Доки два з цих, співіснуючих соціальних види, остаточно не з'ясували між собою стосунки, усім прихильникам альтернативності слід вимагати і домагатися скорочення робочого часу, автоматизації праці, повсюдного антикопірайту, жорстких екологічних стандартів і надання кожній людині гарантованого матеріального мінімуму незалежно від міри його праці. Саме ці, «неможливі» (для капіталізму) вимоги і стануть імпульсом нової революції в ім'я суспільства, в якому все це стане стартової нормою, а не утопією.

джерело: www.zmi.kiev.ua

переклад: Rebel

Догори

Перейти до статей теми: