Богдан Гдаль: „Потрібні спеціалізовані сайти, які надаватимуть інформацію, будуть згуртовувати людей довкола певної ідеї”
МЛ „Бриколяж”
Українських інтернет-ініціатив більше ніж угро-фінських разом узятих. Більше внутрімонгольських, середньоазійських і північнокавказьких. Це тішить, принаймні у першому наближенні. „Домівка” — не просто „місце зустрічі українців”, оскільки стверджує шанс на реколонізацію стратегічно важливих сегментів інформаційного простору, вашої совкової свідомості і цивілізаційних шансів наступного українського покоління. Більше про „мережний опір” у форматі „born in Domivka”, її батько, товариш (перепрошую — пан) Гдаль.
Привіт, Богдане. Домівка в нас одна (я про Батьківщину), обговоримо її віртуальні аналоги. В одному з них, якщо я не помиляюся ти живеш?
Привіт! Точніше сказати „живу нею!”. Коли я започатковував цей веб-ресурс, тоді не було чіткого усвідомлення, для чого він призначений. Назва виникла десь на рівні підсвідомості і не довго думаючи була втілена у віртуальному просторі. В 2002 році УА-нет був розвинений слабенько і подібних сайтів було дуже мало. Кожен свідомий хлопака, який в певний момент „дорвався” до тенет і навчився елементарним чином „засвітитися” в мережі, без зайвих зволікань самостверджувався в ній шляхом створення веб-сайту. Тому почали з’являлися веб-ресурси, подібні Домівці. Чому 2002 рік? Бо приблизно на межі двох століть, молодь, яка виросла без якихось совкових шаблонів свідомості, тобто соціалізувалася нехай за розваленої, але Незалежної України, досягла того віку, за якого могла втілювати свої підсвідомі патріотичні пориви в Інтернеті. Комп’ютери нарешті почали купувати. Й Інтернет ставав доступнішим.
Що значить бути українцем в Інтернеті?
Спочатку думалося, що українець це той, хто створив сайт, на якому обов’язково має бути синьо-жовтий прапор, тризуб і якісь максималістські заклики до боротьби з вічним злом українців. Згодом усвідомлення (в міру дорослішання) змінювалося. Важко сказати, що значить бути українцем в Інтернеті для людини, яка є українцем день і ніч. Це як повітря, яке неможливо побачити. Зрозуміло, що присутність українців в мережі дуже незначна. Бути українцем, це бути собою, тільки у іншій формі: у формі текстових дописів, „правильних” клацань по клавіатурі, дотримання якихось морально-етичних рамок, незалежно від того, чи бачитимеш співрозмовника колись, чи запам’ятаєш його за одним єдиним дописом. В принципі, різниця невелика, бо нагадувати про те, ким ми є, треба щодня, настирливо і цілеспрямовано.
Твоя „Домівка” — поза сумнівом , один з наративніших україномовних ресурсів вітчизняного мережевого сегменту. Для пенсії її відвідувачі замолоді, але погодься — артикуляція україномовного дискурса уподібнює до невеликої групи за інтересами. Ми схожі на сектантів, неформалів, сексменшин і тому подібних „упосліджених світу цього”. Чому? Бо в мережі нас мало. Один, два, десять і двадцять сайтів погоди не зроблять. В чому сенс україномовної присутності на просторах, де мову Шевченка розуміє трохи більше, ніж спілкується?
Зараз ми дійсно як білі ведмеді в зоопарку. Хтось на нас подивиться, хтось не зверне уваги. Тільки чогось (у моєму розумінні) ми сидимо не в клітках, і не такі вже й безнадійні. Людина, яка має вогонь в очах, високу мету, яка постійно длубає скалу, бо знає, що за нею щось є. Вона унікальніша і потужніша за десятки сірих людей із шаблонною свідомістю, що накачані низькосортними телесеріалами та відео кліпами, бульварщиною і шароварщиною. Тут вже справа не у кількості. Тут справа в неповторності кожної людини, яка тільки властивими її шляхами самостверджується в повсякденному житті. На мою думку, бути присутніми в Інтернеті треба. Але не тупо бути присутніми, а з певною метою. Україна катастрофічно поступається за кількістю і якістю інформаційних ресурсів, наприклад, Росії. Творення бренду, іміджу, цілісної картини нашої Батьківщини у всіх її проявах відбувається і в Інтернеті. Якщо наповнення сайтів буде на рівні: „Бий жидів-москалів”, на нас ще довго ніхто не звертатиме належної уваги. Потрібні спеціалізовані сайти, які надаватимуть інформацію, будуть згуртовувати людей довкола певної ідеї, поширюватимуть те, що допомагає в повсякденному житті відчувати себе повноцінним громадянином повноцінної держави. Державне неусвідомлення унікальності Інтернету як „території свободи” тільки шкодить нашій державі. А ентузіасти можуть зробити небагато. Бо активної групи людей, креативників, носіїв ідеї, не так вже й багато. Саме вони є творцями україномовного Інтернету (80-90% україномовних сайтів — аматорські, за моїми спостереженнями). З іншого боку й плакати, що нас мало і ми такі нікудишні — не поважати себе. Найголовніше, коли мета є, і бажання долати перешкоди. Й тенета в цьому принципі не виняток. Найголовніше, щоб в Інтернеті не розводилася така неприємна істота як жаба. Часто ми не вміємо радіти чужому успіху, намагаємося самостверджуватися шляхом „опускання” інших. Така тенденція наносить суттєвої шкоди присутності нас в мережі і поза нею.
„Домівка” позиціонується у якості віртуальної громадянської ініціативи. Це добре, або як співають сябри із „Ноубадзі” — „політику на х..й”. Менше з тим, в площині яких сподівань лежать ідеологічні настанови (вони ж актуалізований Дучке позапарламентський опір) причетних до існування „Домівки”, ну, і, якщо пробувати узагальнювати, її відвідувачів?
„Домівка” — це група людей, які мають схожий світогляд, своє бачення в цьому світі. За час існування через сайт „переступила” величезна кількість людей і навіть не звернула на нього увагу. Лишилося небагато. Їх ймовірно щось зачепило. Зупинилися ті, хто побачив у цьому шматі програмного коду продовження своїх думок, поглядів, шляхів самоствердження. Хто залишився тут, той очевидно є не лише споживачем. Якщо критично осягнути веб-ресурс, то він ще й досі не запропонував себе настільки серйозно, щоб на нього звернули належну увагу. Кількість відвідувань — це ще не показник. На мою думку, будь-яка спільнота звертає на себе увагу, самостверджується, рухається вперед тільки якщо не сидить, склавши руки. „Домівка” вже починає виростати зі стану підлітковості, адже ростуть у фізичному й духовному плані люди, які складають її кістяк. Тому найближчим часом назріває бажання вийти за межі мережі, почати втілювати ідеї в реальному житті, стверджувати ту Україну, яка була виколихана під час безсонних віртуальних ночей. Тому „Домівка” може стати нехай не дуже помітною на тлі потужних громадських рухів, але міцною монолітною громадянською ініціативою, яка почне втілювати свої ідеї з невеликих кроків, акцій, заходів, дійств. При цьому не йдеться про те, що хтось уже робить подібні кроки. Чим більше подібних самоорганізацій свідомих людей, тим потужнішою буде спільна справа. Якщо детальніше заглибитися в суть справи, то „Домівка” так і залишиться інтерактивним веб-порталом, який надаватиме змогу обмінюватися думками, але ті люди, які вважатиму, що вони можуть зробити значно більше, аніж просто теревенити про наболіле, спільно робитимуть свою справу.
Кого підтримуватиме „Домівка” на наступних парламентських виборах (дещо спішне питання, актуальність котрого зростатиме з кожним днем)?
Наш ресурс — це не політична організація, і не закритий клуб, який вирішує питання про підтримку на з’їздах в якомусь захалупку з портретом вождя на стіні. Кожна людина має право вибору і ніхто не нав’язуватиме якоїсь політичної симпатії. Домівка пропагує певні загальноукраїнські принципи. А те, як кожна людина трактує їх на політичному ґрунті — це вже її справа. Зрештою, всі дорослі люди і нав’язувати комусь щось було б неправильно. Потрібно давати різнобічну інформацію.
Інтернет заповнений різноманітними право-, ліво, посередині тощо радикальними ресурсами. Вони представляють себе, позиціонують, тікають за межі реальності, переховуються по мережевим сховам і разом укладаються до категорії „пасивного мережевого спротиву”. Активний спротив — це хакери, фрікери та інші, навантажені криптологією і Мао (умовно) суб’єкти і групи. Кільце звужується і Інтернет залишається одним з небагатьох, знову-таки умовно вільних місцин для протесту, в котрому важче ідентифікувати, і, відповідно, покарати. „Домівка” в числі протестуючих,? — і якщо так, то проти чого, для чого і чому?
„Домівка” не протестує! „Домівка” стверджує, втілює весь той скарб, яким пишаються багато поколінь українців. Ми не воюємо — ми граємо на позитиві, оптимізмі, впевненості і бажанні творити по цеглині велику і потужну Українську державу. Потрібно перемогти не когось, а насамперед себе і свої внутрішні комплекси, тривоги і непевності. Потрібно поставити мету і робити своє. Хто буде з нами, той робитиме свою справу, а той хто не з нами, то не обов’язково проти нас. Можна рухатися паралельними дорогами. Й перетинатися з бажаними людьми.
На „Домівці” обмаль російськомовних. Що це — погорда, відсутність спільних тем, мовне непорозуміння, існування в іншому світі чи, як казав товариш Жижек — „рефлексивний расизм”, тепер в Інтернеті (я расист, коли пишу малозрозумілою українською на переважно російськомовних, чи, більше того — ru.-форумах?)?
У нас немає російськомовних, бо їм не цікаво і їх перенавчають. Фанатичні російськомовні дописувачі на історичному полотні були здебільшого провокаторами, яким відбивали бажання дружити з нами за першої нагоди. Саме завдяки жорсткій адміністративній політиці, в тому числі і мовній, форуми „Домівки” не є купою сміття з відповідним набором лексики. Без керування будь-який ресурс перетвориться на купу лайна. Нормальні люди обходитимуть цю купу стороною. В нашому випадку виходить навпаки: дехто обходить стороною, бо не подобається, коли пахне.
В перекладі з французської „Бриколаж” значить „процес конструювання чогось”. Що будує „Домівка” (якщо абстрагуватися від назви — вже побудованого об’єкта”)?
У нас триває вічний процес побудови себе! Не руйнування, не зіткнення протиріч, протилежностей, а осягнення всього і вишукування перлин, на яких споруджується спільна Домівка. Сайт — то лише вершина піраміди, бо кожна людина творить насамперед себе, а індивідуальності, які мають певний рівень внутрішнього морально, духовного, інтелектуального розвитку, вже творять спільноту. Одна із головних технічних задач — досягти рівноваги між рівнем спільноти і рівнем технічного втілення веб-ресурсу, бо він ще не відбиває багатство тих людей, які звуться домівчанами. Процес творення невпинний, він не може мати конкретної мети. Домівка — це швидше абстрактий проект для пошуку себе і пошуку тих, кому можна було б довіритися і довірити майбутнє своєї Батьківщини!
Дякую. До зустрічі в офлайні.
Дивіться — „Домівка” — місце зустрічі українців,
точкою зору цікавився тов. Мазепа, спец. для „Бриколяж web-log”