В той час коли мас-медіа фокусують свою увагу на німецьких НС-скінах, ліві та антирасистськи налаштовані залишаються поза увагою. Мода на них розвивається і границі дещо затираються. Нещодавно вночі Стеф і кілька її друзів пили пиво в її ж берлінському помешканні. Довкола будинку валялися порожні пивні пляшки, а реггі спокійно грало на задньому плані.
Стеф, 37-я самотня мати – скінхед і переконаний антирасист. З її слів виходить, що скіном вона стала після зустрічі з голомозими в рідному Марбурзі: „Я познайомилася з двома скінами і це стало вирішальним в моєму житті. Досвід дещо драматичний, проте мені мені сподобався їхній стиль. Пізніше я розібралася в ньому і моя подальша доля визначилася”.
Коріння руху веде до 60-х англійських де, значною мірою, грунтувалося на британському націоналізмі, культурі „грубих хлопців”, ямайських імігрантах та музиці ска. В Німеччині скіни з’явилися у 80-х, саме тоді Стеф „забрилася”.
„Тодішніх скінів більше цікавили стильний одяг та агресивна музика, а не расистські вірування” – каже вона – „Ви слухали музику і отримували від того купу задоволення – продовжує Стеф, маючи на увазі „Skrewdriver” - „Але ніхто не сприймав їхню лірику серйозно, не виходив на вулицю і не бив першого, хто траплявся під руку лише тому, що їм не подобався його ніс або людина була якоюсь інакшою. Це була лише музика”.
З тих пір німецька скін-сцена починає варіювати (від слова „варіація”, а не „вар’янт” – прим.перекл.) і ділитися на різноманітні фракції. Антирасистські голомозі складаються зі „скінхедів проти расових упереджень” (SHARP) та „червоних і анархічних скінхедів” (RASH).
Також присутні расистські та фашистські гурти, власне ті, хто віднаходять шляхи до відтворення телевізійних та радіоісторій про них. Ті ж, хто не потрапляє до подібної вибірки подібні до Даніеля, 28-річного хлопака, котрий працює в компанії, що займається програмовим забезпеченням і ідентифікує себе в якості лівого.
„Я цікавлюся політикою, за звичай властиво місцевою і всесвітньою і я бачу глобалізацію, котра нищить бідні країни Третього світу” – каже Деніел, скінхед з 13-річним досвідом.
Проте дехто звертає увагу на подібні явища. Клаус Фарін – журналіст, він цікавиться німецькими скінами з вісімдесятих і вже написав кілька книг зі згаданого предмету. Він зацікавився, коли почав усвідомлювати, що на скінів вішають всі проблеми, пов’язані зі зростанням расистських тенденцій. І хоча ЗМІ віддають перевагу наці-скінам і саме вони залишаються в центрі уваги, журналісти погоджуються з тим, що існують інші скіни – не расисти.
„ Я не певна у тому, що щось мінятиметься, навіть у тому, що стосується академічної сфери, оскільки магнетизм ультраправих занадто сильний”. Це хвилює таких як Стеф, котрі розуміють, що увага, що нею мас-медіа наділяють правих голомозих надається до розширення останніми своїх лав.
„Щоночі ви бачите їх на екранах телевізора, а інколи вам навіть здається, що це насправді класно!” – каже Стеф. І це є тим самим, небезпечним. Не зважаючи на її антирасистські переконання на вулиці Стеф прозивають нацисткою. – „Ця нетерпимість дратує мене” – відзначає Стеф.
Деніел вказує на те, що його значно менше цікавить точка зору інших людей.
„Мене то просто не хвилює” – каже він. – ми не здатні розказати всім про існуючі між скінами різниці”.
За звичай є певні відмінності між расистам та антирасистськи налаштованими скінами. Антирасисти мають тягу до вдяганки згідно традиційного британському укладу 60-х: джинса, черевики і сорочки від Бен Шерман або Фред Перрі. Крім того вони носять нашиви з назвами скашних або панківських гуртів, а іноді і антирасистські слогани.
Ультраправі скіни вдягаються у більшу кількість мілітарної вдяганки, носять расистські або скандинавські символи. В той же час експерти вказують на те, що це не найліпші ознаки, за котрими пересічний громадянин здатен розрізнити представників цих двох груп.
Камуфльовані скіни „це небезпечно для людей, котрі можуть стати жертвами ультраправого гвалту, оскільки поки вони стануть досить близько для того, щоби прочитати написане на шефроні, можна отримати по обличчю” – вказує Кетрін Шмайстіг, котра працює в антифашистському освітньому центрі „Мобільна група проти ультраправого екстемізму”. З огляду на це подібна диференціація ускладнюється.
„Стереотипи кшталту бейсбольної битки, помочів і голеної „башні” розчиняються у реаліях ультраправого екстремізму” – каже вона. – „ситуація така, що все більше і більше ультраправих скінхедів маскується під нашивами з Че Геварою та палестинськими куфіями.
Проте це не заважає Стеф і Даніелу жити відповідно до десятиліттями культивованих традицій, в котрих перемішалися політика і їхній стиль.
„У мене є своя політика – якщо так можна сказати” – каже Стеф. – „І вона полягає у простому співжитті з Іншими”.
