Екологічні рухи сьогодення закликають обмежити споживання, економічне зростання і експлуатацію планети. Разом з тим слід відзначити очевидне жертвування власними переконаннями і все на користь абстрактних екологічних принципів. Рух матиме більше шансів, в тому разі, якщо стверджуватиме необхідність подібних жертв, і все задля того, аби по тому мати можливість зберегти і розвинути локальне і специфічне.

Головна передумова критичного аналізу сьогодення, це перш за все твердження, що економіки так званих Перших Світових країн базуються на нескінченному споживанні і виходячи з цього величезні кількості енергії та ресурсів тратяться без жодної користі, особливо в процесі рекламування, котрий, в свою чергу, покликаний підживлювати споживацькі апетити, перш за все що стосується непотрібних предметів і відповідний до цього занепад планування, котрі в підсумку дозволяють утримувати на високому рівні споживацький інтерес.

Критики модернізму стверджують, що споживацтво як і інвестиції в технології крім позитивних мають негативні наслідки на якість людського життя. Сучасний еколог Іван Ілліч на приклад, установив, що швидкість переключення роботи ноги в машині, і особливо це стосується великих урбанізованих центрів, значно повільніша від простої людської ходи.

Таким чином можна стверджувати, що принаймні одна із заявлених екологічними рухами цілей співпадає з домінантною метою сучасних комунітарних рухів, а саме – покращити якість людського життя, усуваючи конc’юмеризм і відроджучи участь індивіда у спільноті.

Обидві групи переконані в тому, що альтернативний шлях, назвемо його гіперсучасністю – призведе до сурового майбуття для цілого людства. Оскільки технології все більше підпорядковують природній світ все більше і більше людей починають поділяти побоювання цих груп. Одне із подібних побоювань полягає насамперед у тому, що людський дух зменшуватиметься з огляду на „здатність” технологій вирішувати людські проблеми і у людей зникатимуть мотиви звертатися до духовності та вищих цінностей. Інше побоювання полягає у принципі бразиліфікації Заходу, а саме: надзвичайних контрастах бідності та багатства; послаблення суспільно-політичної складової і зростання злочинності, насильство, корупція, перенаселення і триваюча екологічна деградація.

Тут висувається ефективний аргумент, котрий здатен зберегим цю землю – це сільська місцевість і ця країна. Комунітарна екологія такого типу переконує в обережному використанні ресурсів заради специфічної спільноти, котра повинна годуватися виходячи із цих ресурсів.

Подібну ідею можна покласти до засад повільного економічного зростання, але вона не розроблялися з цією метою як і багато інших з обойми екологічних. Удосконалення людського життя компенсувало би повільне економічне зростання. Подібна причина може надатися до залучення великої кількості людей, котрі бажають захисти оточуюче їх середовище, проте сумніваються у рентабельності локальних проектів. Відверто кажучи, жодна екологічна програма не годна базуватися на утопічних ідеях масової деіндустріалізації і сподіватися на народну підтримку. Зараз рух може добитися більших результатів в екологічному управлінні ситуацією поставивши за мету місцеве збереження.

переклад тов. Мазепи, „Бриколяж – Київ”