Bricolage NL  
 

Історія „червоних скінхедів” Франції: унікальність ситуації

Румуальд, гурт „Les Partisans”

Французських рух „редскінів” (перший із заявивших про себе на властиво міжнародному рівні) зродився за унікальних умов в період 1984-1986 років. З одного боку це надзвичайно жорстка економічна та політична ситуація з характерними для неї масовим безробіттям, початками неоліберальної політики і, як це було у Франції, появою дуже розвинутого ультраправого руху під назвою „„Національний Фронт”. З іншого боку з’являється альтернативний культурницький рух, котрий суміщає французський панк, політичні протести та мультикультуралізм.

Окремішня міська культура

Перші французські редскіни не мали жодного стосунку ні до руху голомозих, ні до їхньої культури. На той час більшість французських скінів була фашистами або аполітичними. Вони громили панківські концерти і сквоти, „мітячи”, таким чином, „свою територію”, нападали на безпритульних, били приїзджих та грабували підлітків на станціях метро. Про них писали на передовицях газет і розказували по телебаченню, вони марширували на власних демонстраціях і так далі.

В той же час гурт на ймення „Bйrurier Noir” створює власне сек’юріті, в чиї обов’язки входить захист концертних виступів і відсутність на них фашистів. Так появляється перша редскінівська команда — „Червоні Воїни” — вони ж перші паризькі „мисливці за тупоголовими”.

Тим часом, з’являються чутки про англійських музичний гурт „Redskins”, котрий поєднує естетику робочого класу, притаманне скінхедам насилля та надзвичайно ліві ідеї і частина індивідів стає на ідентичний шлях. „Червоні Воїни” беруть на себе відповідальність по встановленню правильного суспільства і через три роки в Парижі вже не зустріти прикрашеного французським прапором бомбера. Факторами, що вплинули на подібний перебіг подій виступає не лише діяльність „Червоних Воїнів”, але і апатія старшого покоління французських фашистів; розуміння того, що ними керують ватажки політичних партій і що фашизм це направду шлях в нікуди.

Поза сумнівом, „Червоні Воїни” детонували появу нової форми радикального антифашизму, виходячи із матеріальних умов тодішнього суспільства. Формуються чисельні команди на кшталт „Ленінські вбивці”, „Редскінівська дія”, „Марсельська Червона Армія”. Одні з них відоміші, інші менше. Деякі з них, подібно до „Хороших Хлопчиків” мали певні етичні зобов’язання і правила поведінки, тоді як багато інших порушували громадський спокій незгірше переслідуваних ними фашистів і через кілька років стають такими ж небезпечними як і вони. Подібна логіка розподілу території, бригадних формувань і насилля заради власної користі, на щастя, не досягла рівня, котрий навіть сьогодні присутній у США.

Культура руху дуже різноманітна:

на музичному рівні це Оі!, альтернативний панк, реггі, психобіллі і навіть хіп-хоп. Певною мірою можна вважати, що редскіни — авангард альтернативного руху супроти фашизма та расизма. Музика другорядна. Єдиний гурт, що поєднує всіх у єдине це англійська троцкістська банда (члени Соціалістичної Робітничої партії) „The Redskins”;

політична єдність відсутня, оскільки одні притримуються поглядів, що притаманні троцкістам з Міжнародної Комуністичної Організації або Революційної Комуністичної Ліги, інші належать до Французської Комуністичної партії або ж підтримують різноманітні анархістські ініціативи. Такою була SCALP (Антилепенівська Бригада), котра трималася антиавторитарних і недогматичних настанов і надалася до значного розвою мілітарної редівської культури того часу.

Що стосується естетики, можна говорити про міксацію властиво скінівських елементів (бомбери, мартінси), психобіллі (короткі зачіски та червоні носові хустинки) і стилю ранніх Бі-Бойс (штани а-ля „галіфе”, бейсболки тощо). Додавалися символи корінних американців, такі як футболки спортивної команди „Washington Redskins” та елементи пролертарського фольклора (сорочки водіїв вантажівок, обмундирування парашутиста). Дехто вивертав бомбери і носив помаранчевим нагору. Такими були англійські редскіни, але ця тенденція приймалася далеко не всіма. Це була та відправна точка для відкритого культурницького руху, котрий не відділяє себе від цілої контркультури, пропагуючи при тому енергійний та інтуїтивний антифашизм, на вулицях і на концертах.

1989: поверенення до коренів, кінець альтернативи

Фашисти покидають вулицю і потреба в редскінах ставиться під питання. Фашизм інституціоналізується, намагаючись набратися потрібної респектабельності (тією чи іншою мірою пориваючи з пронацистськими елементами в середовищі скінхедів) і гуртуючися в межах великих партій та їхніх намагань вирішувати питання в крупніших мастштабах). Крім того, 1989 рік характерний розпадом кількох грандів альтернативної сцени, серед яких „Nuclear Device”, „Les Brigades”і „Kortatu”. Деякі редскіни покидають рух і повертаються до витоків голомозого руху, таких як реггі, рокстеді, ска і культурної суміші Англії 1960-х.

1989 стає роком „ Ska Revival” (Unicorn Records, німецьке ска — „Skaos” — і північноамериканське — „The Toasters”). До Франції повертаються „традиційні скіни” чи, як їх ще називають — „троянські”. В той же час можна говорити і про появу SHARPів. Редскіни, котрі відчували наближеність до цієї культури стать „червоними скінхедами” або, іншими словами, традиційними в музичному розумінні, але напрочуд лівими у всьому, що стосується політичних уподобань. Вони знайшли спільну мову з аполітичними скінами, проте втратили свою відпочаткову оригінальність. Було втрачено можливість розвинутися у справжню молодіжну культуру, котра була б політично активною і водночас здатною до об’єднання з молодими імігрантами з найбідніших районів. Ризик, котрий несла культура шестидесятих (соул, реггі, ска) і кінця семидесятих (вуличний панк і оі!) в моєму розумінні полягав у тому, що редскінівський рух одразу потрапляв до категорії намагавшихся зберегти старі традиції подібно рокабілам, модам або вуличним панкам і водночас ізолювався від сучасних контркультурних проявів: репу, джанглу, хардкору.

Міжнародна мережа

Наприкінці 80-х, під прапором північноамериканської „Антирасистської дії” редскіни потрапляють до Сполучених Штатів. Те саме відбувається в Іспанії (дякуючи спадщині „Кортату”), Італії, Німеччині, Мексиці, Колумбії і Квебеці. Народжується R.A.S.H. — „червоні і анархістські скінхеди”. Це дає новий поштовх до життя, популяризує і структурує у певних відношеннях, позбавляє стереотипів. Разом із тим існує різниця між редскінами різних країн.

В Іспанії та Латинській Америці (і до певної міри в США) реди наближаються до відпочаткових французських скінхедів (що стосується мультикультуральності), вони відкритіші як у музиці так і в політиці.

В Німеччині редскіни виступають у якості невід’ємної складової скінівської сцени, орієнтованої передусім на ска та оі! і дивної німецької традиції незалежницького сталінізму.

У Франції співіснують обидві традиції.

Що стосується Англії, цієї колиски скінівської культури, то тут слід відміти деяку унікальність маючої місце ситуації. Скіни — справжні діти робочого класу, значною мірою аполітичні (дехто вказує на лівий характер скін-руху з моменту його зародження, проте я певен, що вони помиляються), ще тоді їхні політичні уподобання були дуже різноманітними, залежно від сусідів чи сімейних традицій. Лівоспрямовані скіни не відрізняються від ультраправих, зокрема через музику та моду, тоді різниця практично не існувала.

Найвойовничніші редскіни гуртуються довкола „Червоної Дії” (дисидентська комуністична група, екс-члени Соціалістичної Робітничої партії) та „Антифашистської дії” і її журналу „Бойова розмова”.

Редскінівський ренесанс — дорога до нового покоління

Після 3-4 років слідом за французським oi!/панком і дякуючи розвиткові ска та реггі молоді редскіни відчувають певне відродження. Значно активніші та організованіші ніж на ранньому етапові, вони часто обмежуються панківською сценою, в той час коли повинні звертати свою увагу на зв’язки з імігрантською молоддю через хіп-хоп або реггі. Проте речі розвиваються швидко і сьогоднішнє покоління відкритіше ніж попереднє.

переклад тов Мазепи, „Бриколяж-Київ”

Залишити коментар