Автор   Стаття 
Статті Бриколаж  —  Проза опору  —  „Нічний дозор” (рецензія)
Д. Зелений, „Бриколяж-Київ”
Дата публікації 15 жовтня 2004 р.
„Нічний дозор” (рецензія)

Латиноси дивляться мелодрами про місцевих Попелюшок; грінго люблять спецефекти на вічну фрейдистську тему: „коли Америці кінець?”; москалі — бандитську романтику, легітимізуючу право непрацювати (віками пещений монгольський ген „прийти-забрати”); індуси — сльози за втраченою цнотою і танці (або їхню гримучу суміш); китайці — море крові на фоні дійсно екзистивного польоту чайного листка (політ триває весь фільм); європейці — у фільмах спокутують провини перед колись гнобленими наркоманами, арабами, гомосексуалістами та іншими, по своєму чудовими людьми.

Українці дивляться все, що знімають вищезазгачені етнічні групи, при чому у латиносів вони вчаться чекати на щасливий випадок; у грінго — толерувати патріотизм, за умови, що він чужий; у москалів — як вже говорилося — ні за які гроші не працювати; у індусів — беруть безкоштовні уроки камасутри в одязі; у китайців — філософське ставлення до щойно побившої шпани; у європейців — мало не набожного ставлення до всіх без винятку ІНШИХ.

Нафарширований спецефектами фільм містить кільканадцять, здебільшого некритичних для некритичного сприйняття помилок, головна серед котрих полягає у тому, що на фоні тотального забою команди на ймення „Темні” вже через десять хвилин стає незрозумілим чому схиблені на знищенні „добрі расисти” називаються гордим погонялом „Світлі”? Вони видають ліцензії чорним магам і вампірам, а потім без суда і слідства (кажуть, характерно для московської міліції) в надривно-сльозливому стилі кінця світу і невикористаного останного шансу (це вже загальноросійська, можна сказати юродива цивілізаційна ознака) знищують своїх, з дозволу сказати клієнтів (чимось нагадує кидалово в середовищі нечистоплотних блатних комюніті). Кінець цієї явно не останньої серії призводить до часто протилежної оцінки „добрих дядь” і поганих „б...ь”, в ході котрої вони міняються ролями, принаймні, до наступної, ще не знятої серії.

Маніхейський характер фільма, а саме так озвучив його метафізичне навантаження забутий (здаєтся на „Кітежі”) інтернет-критик збігається із ще простішою псевдомарксистською і псевдоаналітичною опінією штибу: фільм носить яскраво виражений діалектичний характер, головною ознакою котрого є боротьба класово упосліджених „Темних” з їхніми віковими гнобителями „Світлими”. Третя ідеальна конструкція грунтуєтся на використанні методологічної бази сучасного постструктуралізму і принципу бінарних опозицій Леві-Стросса, зокрема. І не має практичного значення маніхейство, класова війна чи напівзабуті предковічні архетипи рухали бувшим українським емігрантом Лук’яненко, в часи комерційно вдалого натхнення, а відтак і написання в принципі непоганого урбаністичного слов’янського фентезі.

Обсервуючи побачене глибокою ніччю сходишся на трьох принципово значимих, проте візуально не завжди спостережуваних (принаймні не у всіх трьох випадках) складових.

Перше — це повністю інтернаціональний статус вже прозваної „Москвою вампірською” стрічки. Події, що мають місце протягом двох з лишком годин вашого можливо і не вільного від життєвих обов’язків часу насичені яскраво вираженими голівудськими спецефектами; автентичним для тих країв „ма-а-сковскім” „А-А”; українським (де Ви бачили „руського” діяча культури в Росії?) походженням автора та неймовірним для просторів майбутньої української імперії касовим збором;

По-друге, і це теж не маловажливо — незважаючи на відсутність актуалізованого православія сценарій грунтується на ідеї останнього хрестового походу, в той час як „Світлі” — добрі лицарі Христові, мисливці за привидами, винищувачки вампірів, ловці смерті і таємний орден в одному окремо взятому колективі;

Третє і, вочевидь, останнє зауваження по суті є продовженням другого, в його розширенішому не на вербальному, але гностичному рівні сприйняття інформації. Геноцид „Темних” — це не просто останній хрестовий похід, але чітко сформульовані есхатологічні очікування віками жданої останньої битви.

Дещо незрозумілим і відтого таким інтригуючим виглядає вже згадувана ротація статусів „Темний-Світлий”, тоді як у нормальному, себто американізованому варіанті Темні вбивають залишки Світлих, а тут чомусь все зовсім навпаки. Подібні інсценування змістом притаманні носіям властиво язичницьких світоглядних категорій, для котрих відсутність чітко окресленої границі між поняттями доброго та поганого потрібна для ініціації статуса в залежності від обраної для медитування теми.

П.С. Професійна критика зліва вказує на досить таки відносний характер аксіологічних навантажень, що використовувалися під час написання сценарію, оскільки поділ на хороших-поганих настільки аморальний, як і боротьба між ними і сонцем над ними.

Nokia, Jeans and Rambler, позиціонування котрих протягом всього фільма міг не помітити лише незрячий від народження уміючі розпізнавати буржуазні символи трактують з огляду на щосекунди зростаючий маразм епохи споживання, в котрій есхатологія останньої битви існує паралельно до маркетингової політики названих інформаційних продуктів. А суть диявольського піару геніальна, як і її рогатий творець — навіть в часи, коли Вони прийдуть, Nokia, Jeans and Rambler світитимуть вам до кінця запланованого не нами Армагеддону у таких світлих руках Світлих.

Виходячи із прийнятої реченням раніше антиспоживацької риторики битва між Темними і Світлими відбувається не за право вільно жерти всяк уподобавшого двоногого бутерброда, але за право Темних не користуватися виключно Nokia, Jeans та Ramblerом.

Догори

Перейти до статей теми: