Автор   Стаття 
Статті Бриколаж  —  Третя Позиція  —  Інтернет — стіл на тему: „Націоналізм і анархізм: можливість синтезу”
МЛ „Бриколяж”
Дата публікації 30 вересня 2004 р.
Інтернет — стіл на тему: „Націоналізм і анархізм: можливість синтезу”

Алесь Явдаха, „Наша Ніва” (Мінськ, Білорусія)

Ня бачу сэнсу такога вонкавага сінтэзу. Бо глыбіннага сінтэзу не атрымаецца таму, што па вялікім рахунку анархізм гэта рух СУПРАЦЬ, а нацыяналізм — ЗА. Вынікам сінтэзу можа быць хімэра. Іншая справа, што дыскусія можа выявіць тое, што тыя анархісты зусім не анархісты, а нацыяналісты — зусім не нацыяналісты. У гэтым сэнсе інтэрнэт-стол цалкам апраўданы. Каб зьбіць ярлыкі.

Сінтэз найчасьцей толькі яшчэ больш заблытвае. Ад гэтых анархістаў-сіндыкалістаў, нацыянал-патрыётаў, памяркоўных нацыяналістаў толькі большае кашы ў галаве. Я прыхільнік аддзяленьня зерня ад шалупіньня, а сінтэз — гэта адваротны працэс.

Я наагул супраць якіх-кольвек ярлыкоў. Гэта шлях замены першаснага (сутнасьці) другасным (формай). Зараз акурат форма прэвалюе над сутнасьцю. Левыя і правыя маслаюць адно аднаго не за разыходжаньні ў мэтах (яны акурат часьцяком супадаюць), а таму што „так склалася гістарычна”. Я ня хачу мець справы з людзьмі з куляй ў галаве, не істотна адкуль тая куля заляцела: зьлева ці справа. Я ніколі не адмоўлюся ад супрацы з людзьмі з абодвух лягероў, калі пабачу прынцыповую згоду па сутнасьці.

Мяне задавальняе нацыяналізм і ягонае азначэньне ў яго, як бы мовіць, „чыстым”, першапачатковым сэнсе. Я не падзяляю анархісцкіх поглядаў. Ня тое што я супраць іх. Можа я пакуль ня ведаю дакладных іхных мэтаў і сродкаў дасягненьня гэтых мэтаў, хоць я звышкрытычна стаўлюся да сучаснае дзяржавы як інстытуту. Гэта закасьцянелая форма, якая згубіла першапачатковую сутнасьць. Карацей ня бачу сэнсу ў чапляньня на сябе яшчэ аднаго ярлыка. Мне дастаткова нацыяналіста.

Ігор Карівець, „Бриколяж — Львів” (Львів, Україна)

Взагалі то я вважаю, що націоналізм у нас застарів, бо вважає державу проявом самостійності. Але в умовах постколоніалізму держава не є органічною складовою народу, який ще живе колоніальною спадщиною. Тому анархізм на часі. Проти держави, проти влади, яка продовжує гнобити народ!!! Тому у відношенні до держави український націоналізм повинен трансформуватися і не бути занадто етатичним, не створювати культ держави: „Здобудеш державу, або помреш”. В сучасних умовах це гасло не актуальне, бо ініціативу перехопила колишня номенклатура, яка схрестилася з криміналітетом. За Януковича, який відсидів за згвалтування, будуть голосувати міняйли, пацани, рекет, зеки, міліція, військо, податкова, спортсмени, представники масової антикультури. Як видно з цього переліку: увесь репресивний державний апарат та криміналітет! Ми повинні обєднати свої зусилля — анархісти і нові націоналісти, щоб це схрещення не вплинуло на подальшу долю українського народу.

Д.Зелений, місцевий екзистант (Трипілля, Україна)

Не будучи занадто голословним і дозволю (перепрошую за відсутність перекладу) собі процитувати відомого чеченського публіциста, чиї погляди на це питання здаються достатніми:

„Если анархизм, отвергая государство, не сумел выдвинуть идею духовного и структурного возрождения народов, то десакрализованный национализм провозгласил своей целью возрождение нации в единстве с возрождением мощи и «порядка» государства. Иными словами, индивидуалистский анархизм и светский национализм обречены остаться абсолютно бесплодными идеологиями. Но, объединившись на почве Единобожия, избавившись от примеси индивидуалистских и светских ценностей, установив религию третьей — и наиболее важной — силой этого назревшего идейного альянса, анархизм и национализм лягут в основу подлинной теократии и воплотят тем самым в жизнь свои возвышенные идеалы абсолютной справедливости.”

Ігор Лавриненко, „Русская Фаланга” (Москва, Росія)

Обычно, прежде чем приступать к решению или обсуждению какого-либо вопроса, каждому понятию, которое предстоит использовать, даётся соответствующее определение. В данном случае, это касается таких терминов, как „анархизм” и „национализм”, а также „анархия” и „нация”. Но в силу их разноплановости я решил сделать это по ходу рассуждений. Кстати, я не планирую пользоваться „классическими” или „общепринятыми” определениями, поскольку не уверен ни в их „классичности”, ни в их „общепринятости”. А также не буду ссылаться на Кропоткина или Бакунина. Скорее, я попытаюсь воспользоваться советом Конфуция вернуть словам их первоначальный смысл.

Буквальный перевод слова „анархия” с греческого гласит — „безвластие”. И, если мы не будем говорить об утопических проектах, а рассмотрим реальную историю человечества, то обнаружим, что ни в какой отрезок времени и ни в каком обществе никто не стремился достичь состояния безвластия. Следовательно, оно никогда не было идеалом человеческого общежития.

Анархия как некий образец бытия предлагался людям только в обществе, отягощённом чрезмерным бюрократическим аппаратом. Впрочем, на самом деле людям предлагалась не анархия , а идеология анархии. Идеология же анархии предполагает некую упорядоченность, которую анархия в принципе иметь не может. Таким образом, анархизм оказывается даже не реакцией на власть как таковую, а реакцией на власть преизбыточествующую (или ложную), на излишний контроль с её стороны, на усталость от безконечного давления власти.

В действительности чувство власти — это такое же неотъемлемое качество человека, как и чувство собственности, как совесть, стыд, любовь и вера, как чувство благодарности, доверия и ответственности. Каждый родитель, например, имеет власть над своим ребёнком, власть управления им пока он находится во младенчестве и отрочестве и власть благословлять, когда он становится ответственным за свои поступки. Наш идеал — Иисус Христос , который говорил „как власть имеющий”. Власть „вязать и разрешать” имеет и каждый священник. А если есть родительская и духовная власть (я уж не говорю о власти над самим собой), почему не должно быть власти светской? Без чувства власти человечество не смогло бы существовать!

Разумеется, „идейные анархисты” мечтают не о том обществе, где действительно нет власти, а о том, где эта власть умалена до тех размеров, которые они лично считают оптимальными. Однако, на самом деле, „идейных анархистов” не бывает вовсе! Можно перефразировать Лао Цзы, который говорил, что, когда начинают говорить о порядке, это значит, что он уже утерян. И потому, если кто-то говорит об анархии — он не анархист.

Настоящему анархисту нет дела ни до идеи анархии, ни до какой другой. Настоящий анархист не строит свою систему и даже не стремится разрушить существующую. Ему даже неинтересно знать, что об этом думают другие. Ему не нужна ни нация, ни государство, ни семья, ни друзья. Он — медведь-шатун. Можно было бы сказать, что он абсолютно свободен, если бы на самом деле такая абсолютная свобода не была бы абсолютным рабством. Он — раб самого себя. Ибо свободы не существует. Есть лишь различные формы и способы зависимости. Просто каждый избирает свои варианты. И избирает исходя или из благородных оснований или из подлых. Единственная абсолютно верная форма зависимости — это зависимость от Абсолютной Истины, Которой является Бог. Точнее, признание наличия этой зависимости. И только эту форму зависимости можно назвать Истинной Свободой.

А вот анархия —  есть худшая форма зависимости, это обыкновенный эгоизм . И в душе каждый „идейный анархист” понимает это , не хочет этого и начинает „отягчать” своё понимание анархии дополнительными идеями . И его анархизм превращается в анархо-синдикализм, в анархо-коммунизм, в анархо-национализм… Всё это — попытка ввести элементы системы туда, где их не должно быть по определению.

Анархия возможна лишь в обществе престарелых философов. Если бы человечество состояло только из пожилых Сократов или Будд Гаутам, то, возможно, оно могло бы жить в состоянии анархии. Слава Богу, на Земле пока ещё есть и дети, и женщины, а главное, — мужчины, одно из основных качеств которых является воинский дух. А где воины — там армия. А где армия — там иерархия, там власть и порядок. Без иерархии и без власти армия невозможна. Как невозможно и любое общество. На Небесах нет анархии, почему же она должна быть на Земле?

Теперь поговорим о нации и национализме.

Нация — это общность людей, построенная по иерархическому принципу, объединённая единой историей, единым языком и единым божественным призванием, имеющая своего отца-основателя и свою элиту. А национализм — это идеология, направленная на сохранение или возрождение своей нации.

Каждую нацию помыслил Бог. Каждой нации Бог дал своё особое благословение, особое призвание; дал того Героя, который, собрав вокруг себя лучших воинов, создал Государство, являющееся Мечом и Щитом Нации. Герой же стал Государём , дело которого продолжает династия , а лучшие воины стали элитой нации, дело которых продолжают их благородные рода .

Высшая форма национального бытия — есть Империя, самодостаточное государственное образование, свидетельствующее об особой силе нации, способной воздействовать на другие народы, и отличающееся от обыкновенного национального государства тем же, чем генерал отличается от солдата или атаман от козака.

Истинный национализм — есть стремление видеть свою нацию, исполнившей божественное призвание. Однако, поскольку божественная благодать всегда преизбыточествует, то и исполнение божественного призвания может продлиться до конца времён. Как ни один человек не может в полной степени исполнить всё, что должен, а, следовательно, то, что помыслил о нём Господь, так же и у любой нации, всегда остаётся ещё нечто, достойное для исполнения. Даже после того, как зенит национальной славы вроде бы остался позади.

Попытка соединить анархизм и национализм, а точнее упорядочить анархизм через национальную идею, есть первый шаг уйти от хаоса анархии к порядку системы. И я предлагаю продолжить начатый синтез анархизма и национализма, ибо только так можно перейти то Гуляй-поле, преодолеть которое в себе должен каждый украинец!

А затем перешить чёрные знамёна анархии на черные рубашки фашизма, как это сделал великий Бенито Муссолини!

Слава Победе! Sieg Hail!

О.Лозинський, Львівський університет ім. І.Франко (Львів, Україна)

Теоретичне моделювання дозволяє будь-які комбінації, конструювання і т.і. ментальні операції. Отже все, що лише можна вигадати — усе надається для синтезу.

Справа лише в тому, кому цей ментальний продукт може знадобитись, хто захоче його придбати для власної політичної перспективи.

Впродовж ХІХ-ХХ ст. теоретики перевели на рівень ідеології практично усі форми людських прагнень. Для прикладу, егоїстично-індивідуалістичні прагнення реалізовано в ліберальних доктринах. Бажання перебувати в групі трансформовано в колективістських ідеологіях таких як: комунізм, соціалізм, націоналізм, сіонізм, фундаменталізм, глобалізм тощо. Як бачимо відмінність між вказаними напрямками полягає лише в принципі, на якому відбувається об’єднання в групу. Це або класові, або національні, або релігійні критерії тощо.

Однак наведені вище теоретичні пошуки проводились в методологічних рамках „структуралізму” — засад творення ідеологічних, а згодом соціальних структур.

Кінець ХХ поч. ХХІ ст. ознаменований методологічно як „постструктуралізм”. Йому характерні інші засади, можна сказати вони, у системному відношенні, є на порядок вищими. Метою „постструктуралістичних” ідей та ідеологій є не стільки конструювання систем, скільк їх зміна, переробка, модифікація, модернізація, або доведення до банкрутства, руйнування, девальвація тощо.

Усім відомо, що сьогодні світ замкнувся сам на собі. Зайвого географічного простору не залишилось взагалі. Ресурсів не вистарчає. Залишилась єдина можливість — вкрай дефіцитні ресурси відчужувати від одних і скеровувати їх іншим субєкта. Бажано, щоб таке відчуження було мало помітним для тих, хто втрачає, щоб не викликати небажаних соціальних потрясінь. Як не важко зрозуміти, ці завдання здатні виконувати лише „постструктуралістичні” технології.

Отже теоретичні моделювання доречно вести в дискурсі сучасних реалій та викликів, розуміючи, що коли ми гайнуємо сили і час у політичному змаганні на малоперспективні ідеї, то в цей час є достатньо субєктів, які не бажають марнувати своїх можливостей, і діють максимально прагматично та ефективно.

О. „Ірландець”, УНСО — Київ (Київ, Україна)

Мені дуже сподобалася думка, яку я знайшов в німецькій секції н\а інтернету: „Анархісти настільки люблять порядок, що не можуть терпіти карикатуру на нього”. Тому на питання можливий, чи неможливий синтез відповім, що не просто можливий. Необхідний. Справжні націоналізм і анархізм є різними сторонами процесу визволення. І перше і друге по великому рахунку є етичними речами, і перше, і друге виступає проти рабства. Особисто я мабуть тому і став н\а ще задовго до того, коли дізнався про існування н\а ініціатив, проектів, текстів.

Ще одним з головних агументів котрі я вживаю, коли виступаю за анархізм є практичність і ефективність. Корпорація Ранд, яка, між іншим, є основним консультантом Білого дому, у своїх аналітичних доповідях вказує, що в майбутньому ті, хто не здатні будуть перейти на неієрархічну модель організації, або, як мінімум, не запозичать елементів неієрархічності — програватимуть тим, хто структури будуватиме на горизонтальних зв’язках. А це насправді є основою анархістської організації. Спільноти, так звані афініті групс, без лідерів, є базовим елементом анархістського буття. Правда, до цього має ще додаватися неавторитарна етика.

Андрій Холявка, „Бриколяж — Львів” (Львів, Україна)

Усі модні і впливові у минулому столітті ідеології зародились і зростали разом з Модерном, їх повивальною бабкою виступила знаменита Велика Французька Революція. Саме з неї починаються „праві” і „ліві”, націоналізм і соціалізм, виростають нацизм і комунізм, лібералізм і етноцид, тоталітарний етатизм і анархія, терор і „права людини”. У двадцятому столітті різнобарвні нащадки Революції неодноразово сходилися між собою у запеклих битвах

Анархізм здавна нігілістично ставиться до націоналізму. Нація, релігія, культура, спадщина, корені, ідентичність — для анархіста це вигадки владців або у кращому випадку малосуттєві речі, які намагаються приховати справжні відносини пригноблення і експлуатації. З такої точки зору націоналізм виглядає лише боротьбою за владу; натомість анархізм прагне будь-яку владу зруйнувати.

Націоналізм, а особливо визвольний націоналізм, платить анархії тою самою монетою. Анархія заперечує організацію, але лише організований авангард поневоленого народу може повести за собою маси, анархія заперечує державу, але лише національна держава дає народові незалежність від інших держав. Націоналісти підкреслювали, що анархістське розуміння влади — помилкове, свободи — смішне, а сама анархія — це утопія ідіотів.

Модерн закінчився, але історія продовжується. Разом з Модерном, як після землетрусу, у минуле западаються уламки старих політичних протистоянь, а на звільнених територіях формується новий пейзаж з новими синтезами, новими ідеологічними альянсами та новими протистояннями.

Однією з спроб радикального постмодерного ідеологічного синтезу належить британському теоретикові і публіцисту Троєві Саузгейту. Через журнал „Синтезіс” він просуває ідею об’єднання двох колись непримиренних ворогів — націоналізму і анархізму. Саузгейт і його послідовники стверджують адекватність і життєспроможність націонал-анархізму. Поки що це лише нечіткий план, щось подібне на ідеологічний кістяк, який росте і формується. Як і усяка новонароджена ідеологія, націонал-анархізм еклектичний і одночасно гнучкий та багатообіцяючий.

Націонал-анархізм виник у специфічних умовах колишньої колоніальної метрополії. Після Другої Світової Британія перестала бути імперією, а з 70-их років ХХ століття Англія поступово перестає бути національною державою англійців, перетворюючись мультинаціональну державу переселенців з колишніх колоній — Пакистану, Вест-Індії, Єгипту тощо. Держава, яка не представляє і не захищає націю, котра її створила, втрачає сенс існування. Це, очевидно було однією з мотивацій переходу окремих націоналістів на позиції анархії. Другою мотивацією можливо буф факт глобального занепаду національних держав взагалі, їх капітуляцією перед планетарним ринком. Процес переходу від формальної домінації капіталу до його реальної домінації, відомий як ГЛОБАЛІЗАЦІЯ, означає серед іншого зникнення національної держави. Якщо англійська держава планомірно веде англійський народ до етнічного самовбивства, а паралельно добровільно жертвує себе планетарній Імперії Капіталу — тоді поняття „націоналіст” і „державник” починають розходитись між собою.

Націонал-анархісти виходять з того, що ситуація незворотна. Мільйони переселенців з гарячих країн не вдасться переконати повернутись додому. Глобалізаційну тенденцію не вдасться повернути і номадичний One World з світовим урядом — лише питання часу. Вони пропонують стратегію виживання. Їх пропозиція — це ті самі автономні анархістські громади (комуни), етнічні оази автохтонів серед мультиетнічного бродіння. Разом з тим ця картина у чомусь дуже традиційна, вона подібна до тієї, що існувала на більшій частині Європи десь 2,5-3 тисячі років тому. Об’єднання родів, союзи племен, пряма демократія, благородні вожді божественного походження, героїчні амазонки…

Що з цього може бути цікавим для українців?

Український визвольний націоналізм має іншу історію та інший досвід ніж націоналізм напр. англійський. Українці не створювали колоній, але зі зброєю у руках боролися з російським, польським, німецьким колоніалізмом, з метою створити незалежну державу. У нашій історії є також період збройного протистояння націоналістів і анархістів, Петлюри і Махна. І у цей період анархізм відіграв злу роль для справи свободи народу.

З огляду на вище сказане саме поняття „націонал-анархія” неприємно вражає українських націоналістів.

Нам також не загрожує наразі масовий наплив переселенців з наближених до екватора територій.

Нарешті ми все ще маємо серйозні шанси наповнити українську державу відповідним змістом. Якщо, крім нас, це вдасться іншим народам, то катастрофічний сценарій буде відвернено.

Український націонал-анархізм у моєму розумінні — це не політична, а інтелектуальна позиція. Це означає що політичні пропозиції европейських націонал-анархістів неприйнятні для наших постколоніальних умов. На нас насуваються цілком відмінні загрози, нам кидають зовсім інші виклики.

Бути націонал-анархістом тут, в Україні, означає на мою думку, опонувати владі, але не тому що це влада, а тому що вона позбавлена національних коренів, тому що вона є владою криміналу і капіталу. Означає бути вкоріненими і разом з тим максимально вільними. Бути нон-конформістом. Бути собою.

Догори
Роботи автора

Перейти до статей теми: