Анархістський рух в Іспанії. В 1920-30-і роки у багатьох країнах Європи постали тоталітарні режими, котрі зненацька напосілися і винищили, загнавши у глибоке підпілля та еміграцію анархістський рух. Так було у Росії, Італії, Німеччині. Проте, країною з найпотужнішим анархістським рухом, що мав багаторічні традиції, залишалася Іспанія. Агітація іспанських анархістів, котра не припинялася протягом 70-и років, низка організованих ними повстань і страйків, мережа анархістських шкіл, потужні профспілки, котрі опиралися на колективну свідомість трудящихся, — все це зробило анархістів Іспанії вирішальною силою революційного процесу.

На 1930-і роки до анархо-синдикалістської профспілки Національна Конфедерація Праці (Confederacion Nacional del Trabajo, СNТ) входило більше як 2 міліони робітників, а до Іберійської Анархістської Федерації (Federacion anarquista Iberiсa, FАІ) — декілька сотень тисяч. У 1936 конгрес СNТ-FАІ у Сарагосі прийняв „Концепцію лібертарного (вільного) комунізму”, котра передбачала перехід до суспільства, що представляє собою федерацію комун і синдикатів, до суспільства без грошей, з децентралізованим плануванням економіки, із заміною регулярної армії на робітничу міліцію і так далі.

Іспанські анархісти першими ввели до обігу чорно-червоний (по діагоналі) прапор, котрий незабаром став символом всього анархо-синдикалістського руху. До цього анархісти різних країн паралельно використовували як чорний прапор (котрий означав свободу), так і червоний (соціальна рівність і справедливість). Проте, починаючи з 1920–х років червоний прапор став асоціюватися перш за все із більшовизмом і радянським тоталітаризмом, тому іспанські анархісти поєднали чорний і червоний кольори, підкреслюючи, таким чином і лібертарність і соціальність свого руху.

Заколот генерала Франко у 1936 році і, як наслідок, громадянська війна підштовхнули анархістів до рішучих дій і дали їм можливість втілити найкрупніший у 20-у столітті анархістський соціальний експеримент, котрий з огляду і на розміри і на радикальність настанов перевершив досвід махновського руху на Україні.

Довідавшися про франкістський заколот, тисячі робітників — анархістів вийшли на вулиці іспанських міст і дали відсіч заколотникам. Боротьба з фашизмом переросла у антипоміщицькі та антикапіталістичні виступи: робітники захоплювали підприємства, селяни — поміщицькі землі, створювалися загони народної міліції. Під контролем СNТ-FAI опинилися найбільш промислово розвинута область Іспанії — Каталонія і сільськогосподарський Арагон. Було створено анархістські збройні формування, котрі очолив Бонавентура Дуруці. Ці загони відправилися на фронт воювати з франкістами.

Спроба побудови „лібертарного комунізму”. Революція зачепила практично всі сфери життя. В цей час в Іспанії створюється анархо-феміністська організація „Вільна жінка” (Mujeres Libres), котра поставила собі за мету боротьбу з традиційним патріархатом іспанського суспільства і інтеграцію жінок до суспільного, політичного і культурного життя.

Соціалізовані промислові підприємства, захоплені робітниками, функціонували досить ефективно: всі рішення приймалися на зборах робітничих колективів, був відчутно підвищений заробіток, прибутки інвестувалися у культурні проекти — на потребу освіти і культури. Найбільш далеко зайшла соціальна революція на селі, особливо в Арагоні: селяни на загальних зборах скидали місцеву владу, вибирали революційні комітети, забирали землі у поміщиків, створювали кооперативи.

Ці кооперативи (або, як казали — „колективи”) створювалися знизу і добровільно — бажаючі могли індивідуально (без використання найманої праці) обробляти землю. Створювалися колективні склади і крамниці. Окремі кооперативи об’єднувалися в федерації. Спираючися на вікові общинні традиції та ідеї класиків анархізму, колективи діяли на принципах самоуправління і поза жодною ієрархією, оскільки всі найважливіші рішення приймалися на зборах членів кооперативу. Будувалися будинки, шпиталі, культурні установи.

Разом з анархістськими соціальними перетвореннями виник новий сектор економіки, котрий відрізнівся і як від капіталістичного, так і від державного. Його головна риса це колективне використання працівниками набутків своєї праці, впливові структури самоуправління і участь працівників у прийнятті творчих рішень. Анархісти зробили практичний крок до ліквідації відчуження продуцента від продуктів своєї діяльності. Незважаючи на всі труднощі, анархісти спромоглися створити порівняно ефективну соціальну систему (наскільки це було можливим в умовах громадянської війни). Проте соціальний експеримент іспанських анархістів раптово припинився.

Репресії компартії Іспанії проти анархістів. На зміну початковій, хоча і вельми умовній „антифашистській єдності” приходять істотні непорозуміння і конфлікти між двома головними силами республіканського табору — анархістами і Комуністичною партією Іспанії. Щільно пов’язана зі сталінським режимом, компартія взяла курс на централізацію і мілітаризацію суспільства та відмову від соціальних пертворень. Анархістська народна міліція розглядалася комуністами як шкідлива „партизанщина”, а виробниче самоуправління на соціалізованих підприємствах та створення сільськогосподарських колективів — як небезпечна альтернатива до пропонованої комуністами націоналізації та одержавлення економіки.

Комуністи вбачали в анархістах своїх головних політичних конкурентів; анархісти, зі свого боку, враховуючи досвід російської революції, не довіряли своїм тимчасовим спільникам по антифашистській боротьбі. Соціальна революція, котра відбувалася знизу і за активної підтримки анархістами, і комуністичний курс на диктатуру, посилення ролі держави і поміркованість у соціальній політиці, неминуче повинні були призвести до зіткнення між союзними силами всередині республіканського табору.

Встановивши контроль над армією і силовими структурами, комуністи розпочали полювання на діячів опозиції, в першу чергу на анархістів. У травні 1937 року комуністи спровокували бої у Барселоні, котрі призвели до роззброєння загонів анархістів і початку терору проти СNТ-FАІ. У жовтні 1938 знята із фронту танкова бригада комуністичного генерала Лістера напала на арагонські кооперативи. Під натиском компартії соціалізовані підприємства Каталонії і інших регіонів були націоналізовані (передані до державної власності). Проте „перемога” комуністів над анархістами стала цвяхом у труну Республіки і проголосила загибель іспанської революції. Послаблений внутрішьою боротьбою, антифашистський фронт не зміг протистояти наступові франкістських військ. Падіння Республіки у 1939 році і встановлення диктатури генерала Франко призвело до нових масових репресій проти анархістів. Хоча партизанська війна анархістів супроти фашизму тривала ще ціле десятиліття, руху було нанесено нищівного удару.

джерело: Павлюк Коновальчик „Коротка історія анархізму”

переклад М.Мазепи, „Бриколяж — Київ”