Автор   Стаття 
Статті Бриколаж  —  Третя Позиція  —  "Гаррі Поттер": іделогічний глоссарій на тему
Д.Зелений
Дата публікації 1 серпня 2004 р.
"Гаррі Поттер": іделогічний глоссарій на тему

„Гаррі Поттер” не просто вдала комерційна казка. Закладена до книги ідеологічна складова присутня у кожному томі. Разом з тим ми не наполягаємо на її домінуючій ролі. Подібне прочитання радше любительський доробок у наймолодшій науці – поттерізмі. Я пропоную наслідувати тов. Маллєра і потезово розглянути вибухонебезпечну інформацію Джоан Ролінгз. Сукупність тез - це наший, націонал-анархічний глоссарій „п’ятикнижжя” Джоан Ролінг, цієї Тори тінейджерів-революціонерів.

сім’я Дурслів. Класичні представники споживацького суспільства, котрі переймаються лише статусними показниками і саме з огляду на це не сприймають свого єдинокровного родича Гаррі, у якості власне родича, першочергово. Читаючи книгу, складається враження, що сироті Поттеру ліпше велося би у досить пристойному англійському інтернаті. Ліберально-бюрократичний, або просто модерний світ Дурслів не припускає існування кровноспоріднених стосунків, оскільки громадська оцінка для них важить значно більше. Батьків Гаррі не любили за життя, саме тому процес відчуження від Гаррі показаний як перманентна трансформація колись, можливо нормальних стосунків між Дурслами і Поттерами.

Дурсли змальовані в якості не більше не менше – типових англійських бюргерів, котрі цінять їжу, одяг, машини, соціальний комфорт і ненавидять натяки на можливість існування „інших”, тобто, бодай чимось відмінних від них.

Батьки Гаррі були „іншими”, не такими як усі, сам факт їхнього існуваня дратував сімейство Дурслів, котрі просто не допускали можливості „іншого Я”, не такого як вони, не такого як всі, не такого як сучасна Англія і західний світ загалом. Батьки Поттера жили іншими цінностями, серед котрих гамбургери і колір авто грав не першочергову роль, їхні потреби відрізнялися від потреб Дурслів і всіх „нормальних” людей, що у підсумку призвело до виштовхування на периферію і достатньо потужного відчуження з боку класичного сьогодні суспільства. Вони не потребують уваги Дурслів, ні будь-якої іншої, проте різниця між ними настільки разюча, що не побоявшися гігантизації гіперболи можна ствержувати: що, якщо Дурсли символузують сучасний віртуальний світ типу „купи-продай-спожий-покажи сусідам”, то Поттери живуть у справжньому, де мірилом виступають відносини між людьми і ціняться напівзабуті або спотворені мас-медіа дружба, любов, відданість, самопожертва.

Дурсли досить консервативні, але їхній консерватизм нафталіновий, еволюція англійської моралі залишила не найкращі прояви цього, назагал, корисного сегменту людських стосунків і світосприйнття.

Поттери традиційні, доказом чого є генетично засвоєна останнім з них ідея справедливості, приорітету Добра над Злом і активної протидії останньому.

Вони живуть в різних світах і лише випадок приводить Гаррі додому до своїх кревних родичів. Саме там Гаррі, котрий хоч і не бачив іншого світу, формується у протилежному до свого оточення напрямку, чим викликає постійну критику з боку родичів і їх знайомих.

Конфлікт між Гаррі і сім’єю Дурслів це перш за все конфлікт цінністних настанов і життєвих приорітетів, конфлікт приземленого і високого, конфлікт душевних поривань і шлункових інстинктів, опозиція останніх із могікан і репресивність інтерналізованої Системи.

Гаррі не перемагає, він виходить за її межі і переселяється до іншої Системи – світу чарівників, де, на жаль, натрапляє на практично ідентичні до попередніх умови не існування, але ставлення до ближнього і так далі. Причиною цьому напівмаглівський, тобто людський расовий генотип тамтешнього населення. Крім того, більшість чарівників мешкає у людському світі, асимілючися, таким чином на гносеологічному рівні і транспортуючи притаманні людям цінністі настанови (не кращі, звичайно, але штибу Дурслів) до шляхетного світу чарівників. Саме в цьому розрізі передреволюційні очікування „найбільшого негідника” романів Лорда Волдеморта набирають осмисленого характеру, про що Ви можете прочитати у розділі („Лорд Волдеморт і смертежери”).

Лорд Волдеморт і смертежери. На відміну від Дурслів консерватизм Волдеморта і його прибічників не штучний, адже його підгрунтя, а відтак і мотиви опираються не на царину штучних цінностей капіталістичного суспільства. Мотиви Волдеморта, старшого Малфоя та інших, про що неодноразово нагадує письменниця, відповідають славнозвісній формулі „Кров + Грунт”, хоча про останній на разі не ходить.

Расове питання, поза сумнівом один із наріжних каменів найдорожчої книжки у світі. Расизм, як протидія „бруднокровкам” (тим, у кого тече людська кров, або, принаймні змішана) наштовхується на відверто антифашистські лозунги (містер Візлі), часто досить лівого гатунку (Герміона і її організація по звільненню ельфів).

Волдеморт – уособлення не стільки консервативної, стільки ультраправої, націонал – революційної постійної. Смертежери прагнуть етнічних чисток, свідченням чому люди у масках на чемпіонаті з квідичу. Типова ку-клукс-кланівська ситуація: маски, вогні, жертви. Смертежери це консервативні революціонери, переконані у расовій вищості чаклунів, у потребі захопити збройним шляхом і затримати владу, у знищенні антифозної опозиції (Візлі і інші, прихильники „нижчої раси”) та потерівських „масонів – Дамблодора і ордена Фенікса. Маглофіл Візлі і „масон” Дамблодор об’єднуються і утворюють існувавший тринадцять років тому антиволдеморівський читай антифашистський) фронт опору. Тепер вони борються і проти коричневої реакції в особі Лорда Волдеморта та смертежерів і проти бюрократичної, однозначно загнившої з середини Системи в лиці міністра магії Корнеліуса Фаджа і його гіпертрофованих владою посіпак (відступник Персі Візлі).

Орден Фенікса не несе значного ідеологічного навантаження і в сучасних термінах оцінєється не стільки як лівоспрямований, стільки радикально-ліберальний, щось на кшталт ШАРПів, тільки постарших і в мантіях.

Повертаючися до Лорда Волдеморта, слід зауважити, що незважаючи на негативну роль, його позиції висвітлюють позицію значної частини Великобританії і західного світу загалом.Постійна міграція відточує ідеологічні настанови націонал – революційного англійського гетто, і ми перкконані у тому, що саме консервативні революціонери змальовані у образах Лорда Волдемортві і його слуг смертежерів.

Інша частина притримується не стільки ліберальних, як конституційно – ліберальних поглядів на свої чорношкірих (всіх відтінків) сусідів, в кожному разі не вважаючи їх нижчими за себе, а співжиття в одному кварталі серйозною образою. Їхня політично активна частина бореться проти, як їм здається, проявів національної нетерпимості і ксенофобії, тобто із реальними особистісними і організаційними відповідниками Лорда Волдеморті і смертежерів.

Будучи абсолютно фігуральним можна ствержувати приписану Лордові функцію такої потрібної правої опозиції, брутальних і „брунатних” антисемістськи налаштованих пацюків, котрі роками плетуть мереживо змов і плекають надії на одночасне знищення расовонеповноцінних чужих і інакомислячих своїх.

Образ Волдеморта подібний до Адольфа Гітлера і не виключено, що саме ця фігура слугувала прототипом напівмагла – напівчарівника і маглофоба Волдеморта, адже доконаний факт – Адольф був таким самим німцем як і будь-який берлінський лихвар протягом останніх трьохсот років. Звичайно, це не факт, проте тотожність етнічних складових і похідна від них життєва позиція (включно з мотивацією нищити) в чомусь аналогічні.

Прямота, з котрою Джоан Ролінг змонтувала образи своїх героїв вражає, в той час як її власні політичні погляди виписуються більше ніж очевидно, адже Лорд Волдеморт не переміг, а відтак – „Ні, фашизму!”.

Дамблодор, містер Візлі і орден Фенікса. У кожній книжці є позитивні персонажі, адже все залежить від попередньо обраної художньої, ідеологічної чи просто емотивної позиції. Нікого не переконуючи я певен, що хтось ставив на лорда Волдеморта, в той час як більшість ліберально налаштованої публіки, самі того не очікуючи стрункими колонами записалися в роулінгівський антифа-движ.

Міністерський працівник містер Візлі, директор Гогвортської школи Дамблодор, бувший перевертень Люпин, бувший в’язень Сіріус Блек, інші бувші і не тільки герої антифашистського опору об’єднуються не лише на основі подібності характерів і звичайних симпатій. Спільний знаменник, і, за великим рахунком мотивація жити і боротися полягає саме у антиволдемортівських, антирасистських і антитоталітарних настановах героїв Тори на ймення „Гаррі Поттер”.

П’ять частин цієї, цього, поза сумнівом найдорожчого літературного твору сучасності оповідають напрочуд зрозумілим текстом про боротьбу частини аристократичних чаклунських родів, цих „расових патріотів” світу магів проти об’єднаних аристократичних і напівмаглівських чаклунів школи магії і однойменного місцевого міністерства.

І права (Волдеморт і смертожери) і ліва (Дамблодор і орден Фенікса) опозиції протистоять бюрократичній Системі магічного світу, проте різниця між ними полягає у тому, що певних переслідувань зазнають саме представники ордена Фенікса і симпатизуючі їхній позиції школярі Гогвортса. Саме тому більшість подій відбувається на рівні соціальної периферії магічного світу, поза лаштунками неочевидних для невтаємничених фактів і під строгим і водночас заважаючим наглядом представників місцевої Системи і міністерства магії, зокрема.

Все це дуже нагадує сучасні молодіжні субкультури скінхедів, котрі живуть за власними ідеологічними настановами, час від часу потрапляють під переслідування офіційними соціальними інститутами, переймаються пивом (в книжці – маслопиво), футболом (квідич) і боротьбою з ідеологічними візаві поза межами тих самих офіційних соціальних інститутів: на вулицях (коридори школи Гогвортс), в інтернеті (у снах і видіннях) і нарешті судових слуханнях типу „фа-антифа” (приміщення міністерства магії).

Платформа „Ордену” дуже схожа на існуючі у сучасій Англії організації типу „Antifaaction”, з тією різницею, що позиція останніх не так часто приймається місцевими бюрократичними установами і розраховувати вони можуть лише на товщину підбитих крицею чобіт штибу „Dr.Martins”. Дамблодорові антифа сподіваються привернути увагу громадськості до наростаючої коричневої загрози, але розуміють, що допомоги сподіватися годі. Поряд з „дорослим” „Орденом” виникає підлітковий філіал під назвою „Дамблодорова армія”, в чиї функціональні обов’язки входить не так поточна нейтралізація готуючих переворот «брунатних пацюків», скільки самопідготовка до очікуваних провокацій і початку воєнних дій загалом. До її складу входять учні, в чиїх жилах тече кров маглів і діти чаклунів, чиї батьки брали участь у першій, так би мовити громадянській війні, в котрій на одному боці виступали „консервативні революціонери” Волдеморта а на іншій – залякана вірогідністю остаточної втрати легітимних повноважень ліберально – чаклунська Система і все той же бойовий антифа-союз „Орден Фенікса”. Минулого разу, об’єднані страхом союзники спромогаються не просто перемогти часто святкуючих і отримати заслужену (судячи із спогадів учасників, а відповідно – закономірну) перемогу, але і репресувати значну частину керівного складу підпільного расистського угруповування Волдеморта.

У змові Волдеморда брали участь досить поважні аристократичні роди чаклунського світу, що у свою чергу не завадило їм уникнути заслуженого, принаймні, з точки зору антифашистського фронту Дамблодора покарання і по суті, хай вже не легітимно, чекати на повернення Провідника і готувати грунт до нової, очевидно останньої спроби повернути чаклунський світ до своїх расових першоджерел.

Корнеліус Фадж і професорка Амбридж. Вони не перебувають у центрі уваги, проте грають далеко не другорядні ролі. Саме вони уособлюють ту бюрократичну Систему, серед котрої мають честь жити не лише герої „Гаррі Поттера”, але і ми з вами. Магічний світ не відрізняється від людського світу маглів, в ньому існують країни і уряди цих країн, для простоти сприйняття названі міністерствами магії. Їхнє безпосереднє призначення полягає у контролі над зловживанням чарами у світі людей і виконанні інших, переважно репресивних функцій нормального державного апарату. Крім міністерства магії, до європейської магічної інфраструктури входять три школи магії (континентальна, а отже геополітично неоднозначна для Англії - французська та вибрана невідомо з яких міркувань слов’янська, а точніше – болгарська). Тут справи ще гірше, адже нею керує бувший смертежер. Один із тих, хто ніби-то покаявся і пішов на співробітництво з ліберальний режимом); алея Діагон – торговий центр магічного світу Англії розміщений, як і годиться одночасно поза можливостями людського ока і, разом з тим, у центрі Лондона. Це єдине на території мегаполіса сконцетроване скупчення необхідних для чаклунів торгівельних представництв, котре із повною впевненістю можна назвати 1-ю (адже про неї Ролінгз згадує раніше за Гогсміт), але не такою повноцінною як згадане селище, автономною зоною чаклунського світу. Автономною, оскільки торгівельний центр „Алея Діагон” існує поза межами людської Системи і, разом з тим, на її території. Чаклунське гетто сучасної Англії досить розсіяне і найближчим до них культурним представництвом своєї цівілізації виступає алея Діагон; селище Гогсміт єдине на території Англії поселення, в котрому проживають виключно наділені магічними властивостями істоти, передусім ті самі чаклуни-чаклунки. Ось чому Гогсміт 2-а (описана Роулінгз) і остання, принаймні, у перших п’яти книжках, повноцінна автономна зона, справжня, самодостатня і повноцінна чаклунська комуна; „Лицарський авобус” – єдиний офіційний і публічний! засіб пересування, оскільки мітли, каміни, літаючі мотоцикли, машини і інші засоби пересування носять здебільшого індивідуальний, проте не громадський характер а, відповідно і статус; платформа № 12 – ще один громадський засіб пересування, цього разу початок залізничного шляху від Лондона до школи Горвордс; і, нарешті – в’язниця Азкабан, в котрій утримують найнебезпечніших злочинців, серед котрих не останню роль відіграють зазнавші поразки смертежери.

Національних свят немає, хоча раса чаклунів поділена у відповідності до країн, у котрих вони проживають на відповідні до них національні групи. Замість свят чаклуни мають світовий чемпіонат з квідичу, за лаштунками котрого частина смертежерів відпрацьовує поки-що самостійну пробу пера, у вигляді показового акту глумління. Постраждала сім’я маглів символізує нечисту, брудну кров інородців, майже негрів, оцінюючи наявність наступних реквізитів описаної Ролінг мізансцени: публічно – показовий характер дійства, нехтування законодавством, вогні, маски, расистська риторика, і насамкінець - уникнення покарання. Типовий Ку-клукс-клан та й годі.

Відроджується століттями заборонений магічний міжшкільний чемпіонат. Разом із спортивним чемпіонатом з квідичу вони заміняють дні незалежності, дні конституції і тому подібні інституціональні прояви Системного марновірства. Чесна боротьба у спорті і знаннях символізує принципи магічного інтернаціоналу і певного відповідника до існуючих у маглівському світі Олімпійських ігор.

Повертаючися до Корнеліуса Фаджа і професорки Амбридж слід відміти обов’язковий характер подібних персонажів, адже підпільний антифашистський фронт Дамблодора бореться не лише із націонал – соціалістами Волдеморта – Гітлера, але за розширеня так званих прав особистості. Подібні програмові пункти не фігурують в, так би мовити, „офіційній” ідеологічній позиції „Ордена Фенікса”, в той час як окремі його представники, а також представники їх молодіжного крила - „Дамблодорової армії” відзначаються певними, досить специфічними як на антропоцетричну магічну Систему поглядами: містер Візлі цікавиться світом людей; Герміона захищає права ельфів – чорноробів; Дамблодор підтримує усіх і колись виступав на підтримку дискимінованих велетнів, він дає роботу вовкулаці, напіввелетню Гегріду і співпрацює з частиною упосліджених Системою представників національних меншин (Люпин, Гегрід, Олімпія) та бувших крмінальників на кшталт екс-смертежера професора Снейпа.

Не відзначені подібною широтою поглядів представники насильницького апарата містер Фадж і професорка Амбридж переймаються цілком параноїдальною проблемою збереження і, по можливості розширення владних повноважень, еволюціонуючи, відтак, у бік словосполучення „влада заради влади”. Вони мають вплив на найрозповсюдженіше державне медіа – „Щоденний віщун” і докладають максимум зусиль аби утримати під контролем інколи опозиційну громадську думку.

Як непозитивні персонажі вони не несуть однозначно негативного емоційного навантаження, коли виступають у якості не дуже компетентного дулянта, котрий замість не заважати, або, принаймні, однозначно визначитися з тим, кому треба підсуджувати, лише заважають вуличним боям антифашистських і нацистських груп Дамблодора і Волдеморта, відповідно.

Війна триває протягом п’яти, зафіксованих Ролінгз років. Дамблодор не перемагає і Волдеморт не виграє. Як і кільканадцять років тому Лорд- расист відступає, Дамблодор і компанія, перепрошую - Орден - отримують коротку (судячи з перебігу подій) передишку перед наступним боєм, а Корнеліус Фадж протирає затьмаривші погляд бюрократичні окуляри, знехотя визнає помилки і залишається міністром магії надалі.

Ситуація подібна до реально існуючої. Прикладом тому число знешкоджених на вулицях любителів „чистої крові”, чия цифра порівняно вища ніж зініційоані урядами консерваторів антирасистські заходи.

Герміона Грейнджер і ССЕЧА. Єдина із друзів Поттера і при тому значно талановитіша за своїх „чистокровних” колєг вкотре доводить хибність позиції на рахунок превалюючої ролі „крові”. Не маючи жодного чаклунського гена маленька англійська дівчинка швидко набирає обертів і виходить у число кращих учнів магічної школи Гогвортс. Образ трудолюбивої Герміони чимось подібний до розповсюдженої у вузах Києва ситуації, суть котрої полягає у тому, що часто, а можливо і занадто часто провінціали навчаються краще за місцевих, „кієвскіх”, соціальний статус котрих не мотивує останніх до ратних подвигів на ниві освіти.

Значну частину практично відсутнього вільного часу Герміона Грейнджер віддає розвиткові певних громадських ініціатив. Вона серед засновників „Дамблодорової армії”, але перед тим чотирнадцятилітня англійська дівчинка із робітничої англійської сім’ї утворює організацію під дещо провокативною абревіатурою – ССЕЧА – „Спілка сприяння ельфам – чорноробам Англії”. Не слід недооцінювати класового походження Герміони і відповідних до соціального статуса її батьків антиконсервативного світосприйняття. Очолювана Герміоною спілка пропагує не просто радикально – ліберальні (мова іде про „захист національних меншин”), проте цілком очевидні лівонаціоналістичні підходи до вирішення „ельфійського питання”. Ліві, на фоні очевидної експлуатації хатніх ельфів, котрі століттями безоплатно працюють на більшість аристократичних чаклунських родів. Ситуація тим гнітючіша, що самі ельфи навіть теоретично не прагнуть свободи, ба більше того, навпаки, пов’язують процес життєвої самореалізації із принципом тотальної (читай рабської) самопідпорядкованості своїм господарям. Для них стати вільним рівноцінно померти. Ставши вільним, ельф втрачає бажання жити і з головою занурюється у всепоглинаючу депресію, оскільки всі його житєві очікуавння пов’язані лише із саможертвеннм служінням господарям – аристократам.

Вихованій у, очевидно, лейбористській сім’ї Герміоні дико спостерігати постійне самоприниження (принаймні, їй так здається) а відтак і руйнування власної особистості зустрічними на життєвому шляху „ельфами – чорноробами”. Незважаючи на повне ігнорування і несприйняття з боку найближчих друзів Герміона не покидає своєї нелегкої справи, надихаюся прикладом хатнього дезертира Добі, котрий, на відміну від усього свого племені спромігся відкинути закостенілу Традицію і надбавши свободи вимагати хай помірної, проте все-таки плати за свої нелегку роботу.

Герміона працює з Добі і намагається навернути до своєї віри інших ельфів-чорноробів. Протягом останнії випусків „Гаррі Поттера” результати залишаються на початковій стадії, хоча дівчинка не покидає спроб звільнити всіх ельфів. Вона плете одяг, котрий за прадавньою традицією відрізняє вільного ельфа від простого хатнього робітника, пробує наділяти ним ельфів і не розчаровується, розуміючи, що зламати століття забобонів справа не одного року.

Націоналістичним підхід Герміони можна назвати лише з натяжкою, позаяк вона не ельф, а відтак не уповноважена представляти дану етнічну групу, в першу чергу, не належачи до неї самій. Націоналістичний тотожний словосполученню „атниколоніальний” і саме у цьому ми вбачаємо обгрунтованість терміну „лівонаціоналістичний”, тобто, вже у підсумку, такий, що містить антикапіталістичні (хоча, визнаю, тут радше – антифеодальні), одним словом протиексплуатататорські і антиколоніальні первні водночас.

Хатні ельфи подібні до значної частини європейських, так званих, малих народів, котрих, як і їх самих, цілком влаштовує культурне та економічне домінування суверена і нав’язування останнім відповідного (з його точки зору) соціо-економічного, того ж культурного та геополітичного становища мого народу.

Як і у випадку з ельфами можна говорити про інституціоналізовану спотвореність самобачення (свого образа) тими ж таки бретонцями (в першу чергу вони – французи), валійцями, корнуельцями, шотландцями, ірландцями (в першу чергу – великобританці), фризами (голандці), сорбами (німці), каталонцями, андалузцями, басками (іспанці) і так далі.

Як і у випадку з малими народами хатні ельфи довольні своїм, по факту, достатньо ситим життям і відведеною панами соціальною і історичною ролями, а відтак перебувають у ситуації коли їх все влаштовує. Як у рідному, українському випадкові колективна роль гегемона настільки сильна, що колонізований суб’єкт (за рідким винятком) навіть не підозрює про існування відмінного від хазяїнового „Я”. Тільки з ним ототожнюють себе вітчизняні малороси, і, їхні, за вже дотичною аналогією – хатні ельфи, котрих, як і наших співвітчизників цілковито влаштовує недбало кинута частинка хазяїнового єства, цього шматка „Великої Русі”.

Постколоніальний аналіз, як і візуально спостережувана правда життя (і того і іншого, хоча і не в академічних формах, була свідома Герміона Грейнджер) вказує на те, що незважаючи на квазіконсервативні теорії „справедливого кастового устрою” і „потреби в новій духовній еліті” тожсамість будь-якого суб’єкта (незалежно від того, це середньовічний князь чи сучасний начальник) складається не із суми віками відточуваних генів і неймовірної сили духа, але банальної сукупності підпорядкованих в ході життєдіяльності робітничих, тобто працюючих в силу обставин на нього різних „Я”.

Це тішить аристократичних чаклунів, для котрих ельфи всього-навсього раса довічних хатніх працівників і чорноробів. Чаклуни апелюють до свого стародавнього походження, освітніх сімейних традицій, до своїх соціальних зв’язків у світі магії і наявності завджи упосліджених домашніх слуг – ельфів.

Більшість постімперських спільнот (англійці, французи, іспанці, росіяни тощо) посилаються на своє практично сакральне стародавнє походження (Свята Русь, Священна Імперія Німецької Нації, Корона Британської імперії); на провідну економічну і геополітичну роль у світі (Євросоюз, НАТО і так далі) і на „задовільне” існування „невдячних” національних меншин (все частіше – „терористів”).

Не варто використовувати принципи прямої аналогії, разом із тим ми переконані у досить продуктивному методолічному (в розумінні антиколоніальному) використанні розробленого Джоан Ролінгз образу „Герміони Грейджер”.

Джордж і Фред. Брати – близнюки підтримують більшість „правильних” (за задумкою письменниці) соціальних ініціатив, будь то „Орден Феніка” чи „Дамблодорова армія”. Їхня перманентна непідконтрольність і запречення будь-якої влади (в першу чергу над собою) однозначно асоціює їхню житєву позицію з теоріями так званого анархічного індивідуалізму і, зовсім почасти – радикального лібертаріанства.

Вони не слухають батьків і не звертають уваги на шкільні правила. Ніхто не наполягає на властиво ідеологічній складовій їхньої поведінки і, можливо навіть, на осмисленості, як такій. Близнюки анархічні за свою внутрішнею суттю, що, за великим рахунком, значно продуктивніше від надуманих ідеологічних схем сучасних адептів анархо-індивідуалізму. Природність, із котрою відкидаються нав’язувані сім’єю, школою і друзями цінності пропускаються крізь „сито” самодостатньої логіки, наштовхує на думку про підсвідомий опір авторитетним і подекуди тоталітарним тенденціям процесу соціалізації братів Візлі.

Геррід, гобліни, переветні, велетні і інші. Присутні у роулінгових нараціях магічні істоти грають роль, здебільшого, таких собі етнічних меншин, часто гноблених і упосліджених.

Одні із них (хатні ельфи) віками працюють на класову верхівку магічної спільноти, інші (гобліни) займаються банківською справою, здалеку нагадуючи „богообраний народ”, з його любов’ю до тонких ремесел. Переслідуючи боржників вони нагадують сильну єврейську мафію, із Брукліна кінця Великої Депресії. Їх не люблять, але поважають.

Ще є змушені приховувати свої латентні характеристики перевертні, їх, як і людей з іншою орієнтацією (принаймні, колись) лікують, вони живуть подвійним життям, закріплюючи, таким чином переносне значення словосполучення „перевертень”. Талановитий маг і здібний педагог Люпин тратить сили на можливість жити серед людей, чіпляючись вовчою пащею, в той час як обивателі не розуміють, чому вони, „нормальні”, повинні мешкати поруч із вовкулакою (бомжем у під’їзді, негром-сусідом, табором циган і так далі).

Магічне людство віками воювало з велетнями, залишки котрих живуть (подібно до вимираючих гірських горил і дотично натякаючи на йеті) по горах, ховаючися від справжніх і, особливо, магічних людей. Незважаючи на дикість нравів і далеко не ангельський характер, залишки велетнів відіграють визначену їм на геополітичній магічній карті роль. Союзництво з ними ще не ключ до можливої перемоги, разом з тим і Дамболдор і Волдеморт усвідомлюють стратегічне значення такої підтримки, або, як мінімум, авторитету. Римляни і греки, ці перші у західному світі расисти, любили використовувати військові потуги так званих „варварських племен”, не опускаючися до нормального відношення до ніби-то расово (культурно тощо) нижчих за себе. Ця характеристика притаманна поживаючим у гірських резерваціях велетням, предків котрих вигнали з рідних земель, в ході згадуваних „війн з велетнями”, а простіше кажучи і з огляду на мізерну кількість сьогоденної популяції – під час тотального магічного геноциду, такого собі середньовічного велетневого холокосту. Правозахисник Дамблодор відомий своєї підтримкою гнаних і кривджених, проте магічна спільнота виступає з більш расистських і ксенофобних позицій, і велетні вироджуються, розсіяні непов’язаними громадами.

Наступна категорія – магічні звірі і напівзвірі: мудрі кентаври, грифони, дракони, різного роду привиди і обділені здатністю раціонального мислення магічні гади (хробаки тощо).

Кентаври виділяються в окрему категорію мудрих індіанських шаманів, котрі живуть по резерваціях і ненавидять білих окупантів. Інші не володіють жодними вродженими правами, оскільки, знову-таки, не наділені здатністю раціонально мислити, а відтак і бути повноправним (соціалізованим, конституйованим, воцерковленим) членами магічної спільноти або, що значно банальніше – не мають тіла (привиди) і тому їх можна ображати. Все як у справжніх людей, для котрих, між іншим, саме чарівники якщо не етнічна, так соціальна або культурна, потенційно небезпечна спільнота, меншина, скальпи котрої коштують грошей. Люди не визнають магів, а ті, в свою чергу глумляться над безправними магічними істотами тваринного походження. Ми з дитинства знаємо про те, що собаку можна бити, але не вбивати. Чаклуни досліджують магічних істот, експериментують з ними і на них і знищують, коли ті стають, згідно бюрократичного штампу – „небезпечними„. Як цуценя, котре випадково укусило зарвавшуся дитину.

Окрема, вже не етнічна меншина – сквиби, тобто расово – чаклуни, але такі, котрі не володіють розвиненими магічними здібностями, і, виходячи з цього, складають нижчий, чорно- або різноробочий прошарок в класовій стуктурі магічного світу.

Маги і магли. Маги символізують втрачене сучасним людством відчуття таємного і сакрального. Цивілізація магів анитехнологічна, оскільки шлях мага це пізнання себе, своїх розумових і інтуїтивних здібностей, життя в межах природного біоценозу, а не за його рахунок і повна антимаглівська конфіденційність. Чаклуни не потребують тривалого процесу еволюції людських артефактів, оскільки їхні можливості оперують з готовим образом тієї чи іншої речі, а відтак відпадає проблема специфічних знань процесу виготовлення деталей і поетапного конструюювання об’єкта. Це стосується всього, що можна уявити і в чому є потреба, починаючи з бутербродів і закінчуючи крупнішими бажаннями. Все залежить від потреби і цілераціональність грає не останню роль у повсякденному використанні магії.

Маги потерпали від маглів і ставляться до них з певною іронією. Для маглів чаклуни померли спочатку на середновічних вогнищах, а потім і від руки наукових і медіа – кілерів, котрі, „розвінчували”, як їм здавалося саме право на існування міфологічних сюжетів у свідомості сучасної, хворої на брутальний декартівський раціоналізм і обивательський нігілізм, людини.

Відтворення міфологічних схем повертає нас жо іншого світу, властиво до світу наших предків і такого, що ми втратили. Письменниця переконує нас і їй це вдається, у тому, що ми не одні на своїй планеті, у своїй країні і своїй в квартирі. Ми існуємо паралельно і навіть не здогадуємося про те, що колись ці світи були єдиним цілим, чистим від атомних бомб, СНІДу, синдрому хронічної втомлюваності і мастштабної наркоманії, відсутності роботи і наявності погано приховуваної шизофренії. Для істориків і містиків правої руки подібні ідеальні конструкти носять назви на кшталт „золотий вік людства”, премордіальна традиція і націонал – анархічне минуле.

До цього часу написано чимало доброї, здебільшого „кельто-германської” фантастики, але лише кілька із саг тримають марку крізь роки і навіть десятиліття. Це стосується таких грандіозних спроб „розчаклувати” і тим самим спробувати врятувати перебуваючий в тіні Калі-Юги сучасний „цивілізований” світ як „Володар Перстнів” Толкіна і „Хроніки Амбера” Желязни. „Гаррі Поттер” третя із циклу цих дитячих євангелій 20 століття, покликаних позитивно впливати і формувати витравлене фрейдистами своє справжнє „Я” – з мечем і в обладунках, з метою і можливістю.

Догори
Роботи автора

Перейти до статей теми: