Ігор Каганець, редактор журналу нової еліти „ПЕРЕХІД-IV”, Україна

Геополітичний вибір України полягає в усвідомленні нею свого положення планетарного духовного і еволюційного центру. Навколишній світ вироджується і дестабілізується, тому безглуздо до когось приєднуватися (щоб не підчепити нову хворобу) чи когось наслідувати (старі схеми вже не працюють). В України є лише один напрямок розвитку—вгору, до нової екологічної ніші, до вищого рівня стосунків людина — Бог, людина — людина, людина — природа і людина — техносфера (штучна природа).

Якщо Україна усвідомить себе і реалізує бодай десяту частину своїх потенцій, тоді жодна світова потуга не зможе ні диктувати їй свої умови, ні навіть здійснювати будь-який тиск. Та щоб це сталося, Україна потребує тимчасового усамітнення, зосередження, розумної автаркії (самодостатності) — подібно до дитини на стадії її виховання (від „заховувати”).

Коли ж Україна стане сильнішою, тоді вона сама створить потрібні їй „союзи” і „простори”—і не лише навколо себе, а на всіх континентах, бо простір її відповідальності—цілий світ.

Troy Southgate, англійський націонал — анархічний часопис „Terra Firma”, Великобританія

I’m not actually sure what your perspectives on Eurasia really are. What is your attitude towards Russia taking a dominant or „messianic” role, for example?

Олег Литвин, менеджер, Україна

Багатовекторність української зовнішньої політики більше нагадує намагання всидіти однією дупою на всіх базарах. Нічого поганого в намаганні „дружити” з усіма немає. Є до кого в гості поїхати чи запросити на День Народження. Погано в цьому те, що задля підвищення міжнародного авторитету України її готові розпродати за „скільки дадуть” навіть не торгуючись. А визначення пріоритетів зовнішньо-економічної політики не що інше як „витончене загравання” — цьому дам, цьому дам, а цьому не дам... сьогодні.

Peter Tofler, Націонал — анархічна партія, берлінська фракція „Ukrane”, Німеччина

Let me just say that first of all you have to determinate yourself, whether to orient towards the west or the east. Since I believe you are very sceptical about the eastern option because of the threatening russian imperialism, I think you are opting more to western alliances? I really don’t know and, frankly, geopolitics is not really my speciality...

Олег Лозинський, філософський факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, Україна

Україну вважають територією з 48 млн. громадян, що затиснута між молотом і наковальнею Сходу і Заходу. Наполегливо і цілеспрямовано мусується ідеологема, що вона зобов’язана робити той чи інший вибір, іншими словами визнати лідерство або Росії, або Америки. Тим не менше її політична стратегія не полягає у лестощах тим чи іншим геополітичним гравцям. Претендентів на „пальму першості” в історії України було чимало, більшість з них стали надбанням минулого. Попри те Україна є суб’єктом, що реалізує самодостатній духовно-політичний проект, свої інтереси на різноманітних рівнях та в різноманітних площинах.

Конкретні історичні обставини можуть бути несприятливими для вирішення одних завдань (політичне домінування, економічне лідерство, загальний рівень добробуту та ін.), але цілком надаватися для просування інших напрямків самоздійснення. Тому важливо чітко визначати завдання, для яких складаються несприятливі обставини, щоб даремно не витрачати дефіцитні ресурси. Передовсім належить скеровувати зусилля на розв’язання тих проблем , які в конкретних історичних умовах доречно і можливо вирішити.

На нашу думку акцентування уваги на геополітичних орієнтирах України в обставинах щойно розширеної Європи не є пріоритетним. Більшість європейських й американських політиків, аналітиків відверто стверджують, що протягом найближчих 10-15 років про входження України в структури Євросоюзу чи НАТО можна говорити лише на рівні віддалених планів і ніяк не реальних дій. Євросоюз заклопотаний адаптацією держав колишнього Варшавського договору і водночас має певні дивіденди від дешевизни мільйонів українських емігрантів та велетенського ринку збуту біля своїх східних кордонів. Російські лідери чітко заявляють, що НАТО сьогодні не розглядається як противник Росії, ці два геополітичні гравці прагматично розділили сфери впливу і мають достатньо взаємовигідних напрямків співпраці у сфері безпеки, оборони, роззброєння третіх країн. Західних, і Східних сусідів влаштовує буферний статус України, про це свідчить реальна політична кон’юнктура.

У таких обставинах не слід надто великі сподівання покладати на дискусії, або й сварки про те до якого товариства напрошуватись. Ні там, ні там не чекають рівноправного партнера. Доречніше сконцентруватись на пріоритетах, які на даному етапі можливо реалізувати.

Отже, які це завдання? Їх є декілька, а саме:

Оволодіння власним політичним та інформаційним простором. Доки не буде досягнуто стабільної евристичності та креативності у сферах науки, освіти, культури, світогляду, релігії, мови, комунікації, та ін., доти експансивність, чи геополітичні домагання залишатимуться недосяжними мареннями. Культурна самобутність повинна бути збережена у модифікованій до сучасних вимог формі. Український дискурс слід цілеспрямовано трансформувати до глобалізаційних тенденцій, культивувати експансивні, прагматичні, інтеграційні компоненти життєдіяльності, ідентифікуючи деструктивні ментальні нашарування „другорядності”;

Урбанізація українського простору. Постколоніальні стереотипи, з їх вимушеним плеканням сільських, маргінальних, сентиментальних форм культури, слід переоцінити. Це стосується більшості соціальних сфер від сім’ї, до політики. Тут досі продовжують домінують „свояцькі”, „хуторянські”, „містечкові”, загалом інфантильні, а отже неефективні практики, що зводять увесь спектр соціальних сценаріїв до примітизованого кола вітальних потреб (хата, авто, коханка). Це не означає, що слід заперечити неповторний колорит і очевидні позитиви традиційності, „маленької батьківщини” під солом’яними стріхами. Однак політичне, а тим більше геополітичне змагання вимагає уваги до дещо інших цінностей, підходів й технологій, стратегій і тактик, які культивуються містом, його специфічними особливостями. Політична гра ведеться у містах, успіху досягають в ній ті, хто майстерніше оволоділи ресурсами й механізмами впливу на перебіг визначальних процесів;

Координація та взаємодія всесвітнього українства. Поза етнічними землями перебуває близько третини етнічних українців. Українство вже більше як сто років є планетарним, трансдержавним явищем, тому не слід втискати його політичні ресурси й амбітність у географічні межі між Сяном і Доном. Водночас необхідна координація інтелектуального ресурсу усіх еміграційних хвиль, зокрема останньої хвилі українців, що працюють в інших державах за фахом. Саме їхній інтелектуальний, економічний потенціал є вагомим ресурсом, що здатний впливати на українські реалії та перспективи. Слід переглянути методи роботи громадських інституцій, які координують співпрацю української еміграції, насам перед Української Всесвітньої Координаційної Ради. Помпезні Форуми українців перетворилися на анахронізм; театральні зізнання в любові до України, оплакування втрачених можливостей завершуються банальними „шведськими” столами, чаркуванням й розмовами, які нікого ні до чого не зобов’язують;

Збереження високотехнологічних, науковоємких секторів. Високий рівень науки, освіти, промисловості, який набуто до 1990-х років слід зберегти принаймні на рівні життєздатності. Це стане можливим, коли не відбудеться обриву спадкоємності у сферах фундаментальної науки, технології.

Цей перелік завдань не є вичерпним, однак очевидним є те, що вони не є ідеологічними, їхнє вирішення не є завданням окремої партії, партійного блоку. Названі пріоритети є понадпартійними, позапартійними, оскільки стосуються базових засад виживання та функціонування держави, етносу, соціуму, особи. Їх вирішення закладає основу для подальшого просування національних інтересів на вищий рівень, на рівень геополітичної шахівниці.

Вирішувати ці завдання здатні передовсім особи, колективи, громадські об’єднання, державні інституції, які мають відношення до науки, управління, бізнесу, фінансів, оборони, безпеки, культури. Слід вести мову про культивування додаткових форм взаємодії на засадах „українського фахового лобіювання”, як альтернативи „партійним”, „регіональним”, „конфесійним” розмежуванням

Названі політичні пріоритети вимагають більшої мобільності, врахування ситуативних викликів, усунення стереотипії у вирішенні окремих ланок конкретних завдань.

Досягнення нехай невеликого, але реального і переконливого поступу на головних стратегічних напрямках має стати критерієм геополітичних орієнтирів української політики.

Darkshere, данський націонал — анархіст, Данія

I believe that we all (all National-Anarchists) should try and have as wide a range of contacts as possible.

With only Western allies we will be hung out in the media as simply Nazis or ultra-nationalists.

With only Eastern allies we will be called religious fundamentalists.

Instead we should strive to have a wide array of contacts consisting of all sorts of people. That way it will be hard for the establishment to put one of their smear labels on us.

Ігор Карівець, „Бриколяж — Львів”, Україна

„Геополітичний вибір України” — це вигадка. Жодного вибору в українців немає. Є лише ситуація „або-або”. Розпад Совєтської імперії був викликом для українців — чи зможуть вони бути самими собою після багатьох століть гноблення й нищення. Українці не змогли, тому історія повторюється — Росія має величезний вплив на Україну, до якого ще додався вплив США. Але американізація України — це лише побічний результат. Набагато жахливіші наслідки багатовікового зросійщення. Україна — це країна з невиразним обличчям. Під „багатовекторністю” зовнішньої політики постсовєтська влада здійснює інтеграцію України до Росії. ЄСП цьому свідчення. Хто може захистити Україну від Росії? Ніхто, окрім самих українців. Тому вибору немає: або пан, або пропав. Росія може розпастися на карликові держави, але це не означатиме кінець Росії. Росіяни не відмовляться від України, навіть тоді, коли їхня федерація розсипиться як будиночок з піску. Росіяни вже понасаджували в Україні своїх людей, найняли перевертнів з місцевого населення. Ситуація така: Україна все ще досить ізольована інтелектуально, культурно, економічно від решти Європи, проте дуже інтегрована в євразійськи простір. Чи можна змінити ситуацію? Можна, але без крові тут не обійтися. Має бути збройна боротьба із загарбниками, який ще сильний і просто так не відступить. Українцям треба докласти значних зусиль, щоб скинути із себе російське імперське ярмо й зробити все можливе, щоб не попасти в ярмо американського імперіалізму. Як говориться: між двох вогнів… Україна повинна тяжіти до Європи і не бути ні проамериканською, ні проросійською.