Автор   Стаття 
Статті Бриколаж  —  Голос нації  —  Alarm!
Святослав Лютий
Дата публікації 15 червня 2004 р.
Alarm!

Не є секретом, що основною проблемою нашої нації сьогодні є слабкість та недовершеність тієї суспільної верстви, яку прийнято називати елітою. Провідна верства не лише згуртовує і веде за собою загал, але й нерозривно пов’язана з ним як джерелом нових сил. Вона встановлює моральний закон, яким керуються маси, і власним прикладом доводить, що цей закон — єдино правильний.

Провідна меншість — це не лише мудрі та розумні люди. Неодмінними внутрішніми якостями еліти є також шляхетність і головне — мужність. Мужність підбурює йти вперед, а не лазити в кухонне підпілля. Отже, еліту визначає і зовнішня якість — активна діяльність на добро суспільства.

Нам нема чого сидіти у глибокому підпіллі і вичікувати „моменту”! Ми не маємо економічних та військових важелів, але навіть за таких умов кожен ініціативний українець повинен своєю безперервною працею подавати приклад і доводити своє право провадити загалом; повинен пробуджувати пересічного обивателя, підіймати його до дії. Адже найгірше в житті нації — це не занепад економіки, навіть не голод, а безглуздість самого життя пересічного індивіда. „Плоть нічтоже, дух животворить” — написав наш філософ про значимість потреб у людському житті. Але як сучасний демо-лібералізм усунув наші провідницькі традиції і не витворив нової гідної еліти, так і усунувши нашу традиційну мораль обов’язку і честі, демократія не замінила її новою системою моралі. На місце української християнської моралі, що платила „добром за добро” і „карою за зло”, демократія принесла манію гуманізму, культ безвідповідальної пересічності, її матеріальних інтересів та поблажливості до зла. Потреби споживати і розважатись стали підставою і сенсом життя. Сенсом життя не людини, а нікчемного раба.

Існує думка, що раб визначається покірливістю і вірністю. Насправді ж його примушують до покірливості, бо вільна людина сама є відданою і покірною. Відданою і покірною честі, своїй правді, вітчизні, загальновизнаній меті. Раб, навпаки, може бути непокірним. Проте, у рабстві його утримує постійне задоволення хазяїном рабської тваринної мети — нажертись і порозважатись. Рабу не потрібна справжня свобода, він її ненавидить. Вільна людина самовіддано працює на добро нації, ризикуючи життям, відстоює у битвах свої права і свободу. Але навіщо це рабу? Він забезпечений „хлібом та видовищами” і є щасливим. Щасливим до того, що буде опиратись справжній свободі. У Давньому Римі масове звільнення рабів і підсилення ними низької касти плебеїв призвело до краху держави, бо фізично-звільнені раби залишили рабську психологію. А чим відрізняється мета життя давньоримського плебея („хліба та видовищ”) від сучасної демо-ліберальної — „споживати і розважатись”? Очевидно, лише обсягами споживання та збоченістю розваг. Вєрка Сєрдючка по телевізору, дешевої горілки та повій на кільцевій повно — чого іще потрібно рабу?

Що ж є причиною такого стану і що чекає Україну? Якщо відповісти, що наша країна окупована та її чекає знищення, то це може виглядати смішним. Бо не ходять по вулицях у пошуках жертви енкаведисти і не женуть українців у концтабори якісь там есесівці. Проте, маловідомим залишається такий факт: нацисти, для перетворення на рабів і поступового знищення нашого народу, планували використати зовсім не концтабори та газові камери, а дещо ефективніші засоби. Достатньо почитати „Застольні розмови Гітлера”, які ретельно занотовував його добрий знайомий Генрі Пікер протягом кількох місяців 1942 року.

Фюрер добре знав психологію тих демагогів, що морочать голову народу і неодноразово порушував тему „свободи” підкорених Рейхом народів: „Показником високого рівня культури є аж ніяк не особиста свобода, але її обмеження організацією, що охоплює якомога більше індивідів, що належать до одної раси” — записував Пікер справедливий висновок Гітлера. Ще давньогрецький філософ Платон помітив, що „із крайнього ступеню особистої свободи завжди виникає найбільше і найжорстокіше рабство”. І Гітлер передбачав для нас саме такий ступінь особистої свободи: „Тому владарюючи над підкореними народами, треба керуватись одним основним принципом, а саме: надати простір тим, хто бажає керуватись індивідуальними свободами, уникати будь-яких форм державного контролю і тим самим робити все, щоб ці народи перебували на якомога нижчому рівні культурного розвитку”.

Очевидно, що Україна, яку малював у своїх планах Гітлер, була б ідеальною для наших демо-лібералів. Фюрер добре розумів психологію споживачів: „Чим примітивніше люди, тим більше сприймають будь-яке обмеження своєї особистої свободи як насильство над собою” — казав він. Взагалі Гітлер хотів „обдарувати” наш народ багатьма „свободами” на радість ліберальним „правочеловекам”. Наведемо декілька прикладів. В армії служити не треба, навіть „альтернативно” — служба лише для німців. В школу ходити не треба: „Жоден вчитель не повинен приходити і тягти до школи їхніх дітей”. Церковний розкол і розповсюдження різноманітних сект — лише в інтересах окупантів: „У наших же інтересах, щоб у кожному селі була своя секта із своїми уявленнями про Бога”. Вулиці і дома — можна не прибирати. Ніякої обов’язкової охорони здоров’я. Повна свобода пересування: „Треба гарно організувати на окупованих територіях транспорт... І підкорені народи також повинні знати як діє транспортна система”. Німці мали жити в окремих колоніях, окремо від поневоленого населення, як сьогодні буржуазна псевдо-еліта в своїх „садибах”. Ситуація в ЗМІ при можливій владі Гітлера також копіювала сучасну українську, звичайно з урахуванням можливостей тодішніх технічних засобів зв’язку: „Набагато краще установити в кожному селі репродуктор і таким чином повідомляти людям новини та розважати їх”. Отже кісільови, джангірови, піховшеки та корчинські знайшли б собі роботу до душі. До речі, саме за недостатність „розваг” офіційно й закрили радіо „Свобода”. Проте є вагоміші причини, про які казав і рейхсканцлер: „І щоб нікому не спало на думку розповідати підкореним народам по радіо їхню історію; музика, музика, нічого крім музики. Адже весела музика пробуджує трудовий ентузіазм. І якщо люди можуть дозволити собі танцювати до упаду, то це наскільки нам відомо широко віталось за часів Системи (демократичної Веймарської республіки — тобто в період найбільшого зубожіння Німеччини — С. Л.)... Надзвичайно важливо стежити, щоб якимось чином не пробудити в місцевому населенні почуття власної гідності. Тут треба бути особливо обережним: якраз його повна відсутність є однією з основних передумов нашої роботи”.

І як при такій мірі особистої свободи Гітлер збирався змусити людей працювати на окупантів? Зрозуміло, раб повинен працювати, щоб задовольняти свої головні потреби: споживати і розважатись: „А стимулювати в достатній мірі постачання продукції і робочої сили можна продажем їм зі складів промислових виробів і подібних речей”. Наскільки сучасна Україна відповідає планам гітлерівської окупації просто вражає. Німці суворо боролись із хабарництвом, але лише серед німців. Після окупації Польщі Геббельс записав у щоденнику: „Вітати слабкість і корупцію. Так краще за все керувати переможеним народом”. І дарма „общечеловеки” з жахом згадують Гітлера, який ніби-то „ніс нам нацизм”. Ні, він ніс нам справжнісіньку демократію, про яку ліберали можуть лише мріяти, а „тоталітарний націонал-соціалізм” чомусь зберігав для свого „народу-володаря”.

Не є дивним, що описане духовне виродження призведе до фізичного: „Що ж стосується гігієни підкореного населення (мається на увазі расова, спадкова гігієна — С. Л.), то ми абсолютно не зацікавлені в поширенні серед них наших знань i створенні в такий спосіб у них зовсім не бажаної бази для величезного приросту населення”. Саме відсутність народної гігієни стає передумовою фізичного виродження нашого народу. Плодючість спадково-нездорових антисоціальних елементів сьогодні вища ніж у нормальних людей. І логічним стає запитання: хто породить наступне покоління? „Ми зацікавлені в тому, щоб ці українці не надто сильно розмножувалися: адже ми маємо намір домогтися того, щоб одного чудового дня усі ці землі були повністю заселені німцями” — каже Гітлер. А за демографічним прогнозом ООН кількість населення України до 2050 року скоротиться вдвічі, і в передусім за рахунок здорових українців. При цьому широко пропагуються протизаплідні засоби, аборти. Як і планував Гітлер: „Беручи до уваги, скільки там у кожній сім’ї дітей, нам буде тільки під руку, якщо їхні дівчата й жінки якомога більше використовуватимуть протизаплідні засоби. Треба не лише дозволити необмежену торгівлю ними, а й всіляко заохочувати її, оскільки ми жодним чином не зацікавлені в рості місцевого населення”. „Наша” влада в цьому також не зацікавлена і накидає відповідний світогляд масам: пропагується капіталістичний спосіб життя (манія кар’єри, бажання „пожити для себе”), в людях виховують негативне ставлення до дітей, підставою якого стає матеріальна незабезпеченість. Проте країну заповнюють іммігранти — від негрів до китайців. Відсутність жорсткої демографічної політики може призвести до перетворення України на афро-азіатську колонію. І швидше, ніж планував заселити її німцями Гітлер. Бо влада в „государстве Украина” не менш сильно бажає звільнення України від українців.

А хіба це не ліберальний дистилят? Абсолютна свобода і без відповідальності. Хіба що вище керівництво країною здійснювали б німецькі нацисти, а не єврейські, як це є сьогодні. Тим часом, плани Гітлера дивно збігаються з рецептами з „Протоколів сіонських мудреців”, які він добре вивчав. Навіть секрети успіху „обраного народу” збігаються з рекомендаціями фюрера: „Найнеобачніше, що можна зробити на окупованих територіях, — це видати підкореним народам зброю. Історія вчить нас, що на народ-володар завжди чекала загибель пiсля того, як вiн дозволяв пiдкореним народам носити зброю. Можна навіть твердити, що видача зброї підкореним народам — це conditio sine quo non („неодмінна умова” — лат.) загибелі народу-володаря. (...)...німецький народ, якщо він хоче i повинен посідати гідне місце у світі, повинен навчитися бути чесним тільки стосовно самого себе, а решті народів, наприклад, чехам чи англійцям, брехати iз найщирішим виглядом замість того, щоб завжди i скрізь через свою чесність наживати собі ворогів.”

І сьогодні наш зашорений народ не бачить свого ворога. Коли немає людської мети в житті, тоді немає і народних чеснот, що дозволяють протистояти поневолювачу. Повторю, що рабська мета „споживати і розважатись” не є людською. Тому найперше завдання еліти — відновити мету в житті українців. Ця мета — світле майбутнє наших дітей, вічна українська нація, її ідеал, до якого ми змагаємо. Лише відданість суспільству творить здорову індивідуальність. Одиниця розвивається і сповна реалізує свої можливості лише у здоровому національному організмі. Наш народ здатний і повинен засвоїти ці закони життя, щоби вижити, забезпечити гідне майбутнє своїх нащадків. Але для цього має сумлінно працювати еліта. Так, як це робили наші попередники. Вони здійснили революцію в умах, підняли на боротьбу проти гітлерівських і сталінських окупантів величезні народні маси. Будемо гідними їх і тоді насправді небезпечними для антиукраїнської влади стало б прийняття закону про вільне володіння вогнепальною зброєю. Бо терпіння нашого народу не є безмежним і ми б знайшли їй застосування, як знайшли його наші діди 60 років тому.

Догори
Роботи автора

Перейти до статей теми: