Автор   Стаття 
Статті Бриколаж  —  Антиглоб і альтерглоб  —  Про українців, американців та росіян
Карівець Ігор, "Бриколаж - Львів"
Дата публікації 22 травня 2004 р.
Про українців, американців та росіян

США все рівно, якою буде Україна: російськомовною чи україномовною, аби до влади не прийшли націоналісти. Американцям ходиться про рівноправність всіх націй, які проживають в Україні. Тому вони так завзято захищають права національних меншин в Україні.

Американці не будуть поспішати із прискоренням реформ в Україні; вони та ЄС не будуть тиснути на уряд і президента. Їх влаштовує такий стан речей в політиці та економіці, який склався в Україні тепер. Мова йде про те, що американці, а разом з ними і олігархи, і комуністи, і пострадянські бюрократи, зацікавлені у все більшій реґіоналізації України. Кожний реґіон, чи територія, буде мати свою „спеціалізацію”, в яку вкладатимуться зовнішні і внутрішні інвестиції (за дванадцять років незалежності в Україну надійшли інвестиції у розмірі 4 млрд.$. Для порівняння: в Польщу, за той самий період, 50 млрд.$!). Росіяни також не пасуть задніх і саме їм надає пріоритету незалежна держава, коли йдеться про приватизацію прибуткових галузей господарства України.

Для окозамилювання „населєнія” ЗМІ називають Кучму та його бюрократично-олігархічне оточення „реформаторами”, а опозицію „фашистами, антисемітами, нацистами, нелюдами”. „Правдива опозиція” — це комуністи на чолі з Петром Симоненком. Документальний фільм „СС в Британії” показаний з метою дискредитувати націоналістів в Україні, які рвуться до влади (це вони організували касетний скандал!). Отже, український означає націоналістичний, фашиський, антисемітський. Треба сказати про те, що в Україні багато партій називає себе націоналістичними (УНА-УНСО, СНПУ, „Щит Батьківщини”, „Тризуб” тощо), хоча, насправді, псевдонаціоналістичні. Це не справжні націоналістичні партії. Зміщення значення „український” на руку олігархічно-комуністичній та бюрократичній зграям в Україні. Їх влаштовує та позиція США та ЄС і Росії, яку вони займають щодо України. Теперішній режим має своїх штатних патріотів, які прославляють державу. Такі штатні патріоти знайшлися серед так званих шестидисятників і сучасних перевертнів, наприклад Д. Корчинський.

Народні депутати, які співпрацюють з режимом Кучми та ототожнюють його з державою Україна, висловлюються так з приводу „касетного скандалу”: все, що оприлюднив лідер соціалістичної партії О. Мороз і офіцер СБУ майор М. Мельниченко є „псуванням іміджу України, щоб вона опинилася в обіймах Росії” (Кендзьор в інтерв’ю радіо Незалежність від 2000-12-19); йому вторить Криворучко, заявляючи, що „касетний скандал не надає позитивного іміджу державі”, що це політична гра, що Мельниченко „зрадник Батьківщини” тощо (Криворучко в інтерв’ю радіо Незалежність від 2000-12-19).

Такі заяви були не поодинокі, бо так звані патріоти, які вислужилися перед режимом Кучми, боялися говорити правду про цей режим. Вони і надалі відстоюють свої „державницькі позиції”, адже така держава, яку створив Кравчук-Кучма та іже с ним, має всі ознаки авторитарної і наближається до білоруської, яку очолює Лукашенко. До речі, Лукашенка звинувачують у створенні ескадрону смерті, який вбивав і вбиває опозиційних політиків та журналістів. Кравченко, колишній міністр внутрішніх справ України, в одній із оприлюднених плівок Мельниченка, в розмові з Кучмою, говорить про хлопців, які без моралі і можуть виконати все, що завгодно. Паралелі вражаючі.

Отож, Кендзьор та Криворучко захищають авторитарну, злочинну, державу (владу), яка тероризує власних громадян і довела їх до злиднів. Персоналізацією такої держави є Кучма. Звичайно, що ті, хто прислуговує режиму Кучми, будуть його захищати, адже вони залежать від нього; вони вже дискредитовані та засвічені і, якщо Кучма піде, то вони разом з ним також, що не в їхніх інтересах. Прислужники Кучми та його оточення вигадали позитивні міфи про „псування іміджу держави” та можливість приходу до влади націоналістів/ комуністів. У першому випадку до влади прийдуть антисеміти та фашисти. Цей міф розкручують не лише місцеві олігархічні партії, на кшталт „Яблука”, але й за кордоном (у Великій Британії був показаний фільм „СС в Британії”, в якому йшлося про так званих колаборантів українців, які служили в загонах СС, а тепер спокійно живуть у Великій Британії).

У другому випадку, коли до влади прийдуть „ліві сили”, тобто соціалісти та комуністи, тоді Україна об’єднається з Росією і втратить свою незалежність. Українці — це націоналісти, антисеміти та фашисти, а соціалісти та комуністи приєднають Україну до Росії. Захід пригрозив Ющенкові, щоб він не якшався з націоналістами, Юлією Тимошенко та Олександром Морозом, Форумом Національного Порятунку, а шукав шляхи співпраці з Кучмою та його оточенням.

Ті, хто насправді розуміється на ситуації в Україні, є „антидержавниками”. Вони розвінчують міт про „незалежність” України. Тринадцять років імітації та провокації — це проект „незалежна” Україна.

Транснаціональні косметичні, фармацевтичні, телекомунікаційні, тютюнові та алкогольні компанії мають неабиякі прибутки в „незалежній” Україні. Надприбутки будуть і надалі лише тоді, коли в Україні буде зберігатися невизначеність щодо майбутнього, бідність, невпевненість. Адже найбільше споживають люди алкоголь та курять цигарки тоді, коли перебувають у стресових обставинах, коли втікають від реальності, яка їх лякає. США мають в Україні інтерес, як збувачі цигарок, алкогольних та безалкогольних напоїв, вживаних комп’ютерів, мобільних телефонів. Багато людей з України є заробітчанами в Іспанії, Італії, Греції. Португалії, Росії тощо. Вони потребують спілкування зі своїми родичами, які залишилися в Україні. США, звичайно, будуть боротися за те, щоб в Україні були встановлені чесні правила гри для їхнього бізнесу, а не для українських виробників. Росія також зацікавлена у певних монополіях, наприклад поширенню російськомовної друкованої продукції. Друкована продукція — це інформація, яка закодовує душу на певну поведінку, яка визначається поняттями. Поняття не українські. Якщо не творити власних понять, тоді приходиться існувати за чужими, що успішно роблять українці. Українці змушені існувати за поняттями росіян та американців. Саме вони формують для нас зміст освіти, структуру економіки та зайнятості, які легко використовують у власних цілях.

Що таке ґлобалізація для України? Фактично, Україна ніколи не була поза межами ґлобальних, тобто поза межами планетарних утворень. Радянський Союз — це витвір російського ґлобалізму, який дуже часто називають євразійством. Ґлобалізм, євразійство, імперіалізм — це синоніми. Імперіалізм почав діяти ще з часу відкриття Америки Колумбом і до часу розвалу Радянського Союзу. Залишився, як переможець, американський імперіалізм, імперіалізм США, а не комуністичний ґлобалізм. Щоб якось пом’ягшити його наслідки, був винайдений термін ґлобалізм на початку 90-х років. Росія не відмовилася від своїх імперських апетитів і успішно проводить неоімперську політику щодо Білорусі та України, в яких правлять маріонеткові президенти, а уряди підпорядковані їм.

Україна, як об’єкт євразійської політики Росії, була придатком до неї (і залишається такою). Після розпаду Радянського Союзу, Україна опинилася віч-на-віч із американським ґлобалізмом у вигляді транснаціональних корпорацій, який до часу розпаду Радянського Союзу поширився на терени планети, які не були підконтрольними тому ж Радянському Союзу.

Отож, необхідний рух в Україні як проти американського ґлобалізму так і проти російського. Йдеться про те, що Україна вже має своє місце у світовій економічній системі, а саме: як її об’єкт, а не суб’єкт. Такою вона була у Радянському Союзі, такою вона залишається після проголошення незалежності в 1991 році.

Україна залишається сільськогосподарською країною із розвинутою важкою промисловістю, яку одержала у спадок після розпаду Радянського Союзу. В ХХІ-му ст. ми хизуємося тим, чим хизувалися і сто і двісті і триста років тому назад, а саме: своїми родючими землями. Це засвідчує нашу селянськість, прив’язаність до землі, що робить наше суспільство традиційним, яке не здатне розвиватися у напрямі створення нових технологій. Саме нерозвинутість у технологічній та гуманітарній сфері спричинила те, що населення України задовольняється шматком хліба, який буде кинуто йому на обід, і не прагне більшого не те, що у вітальній сфері (тут наші заробітчани показують приклад важкої праці майже за Шевченком, коли приходять у нічліжки „працею втомлені”; тут вже ані до науки, ані до мистецтва — повне виснаження), а й у духовній також! Аби був кусень хліба, тоді буде і мир — на це розраховує режим. Хліба і видовищ вимагає натовп від своїх правителів; їх і утримує, не підозрюючи того, що знаходиться у рабстві.

Україну Захід ніколи не розглядав як європейську країну. По крайній мірі за часів „холодної війни”. Задумаймося, чому існують дві радіостанції, радіостанція Вільна Європа і радіо Свобода? Перша з них надає програми мовами центрально-східної та південної Європи, а саме: болгарською, румунськую, словацькою, чеською, польською, угорською, литовською, латвійською та естонською. Натомість радіо Свобода постійно веде своє мовлення на мовах російській, білоруській, українській та мовах середньоазійських країн колишнього Радянського Союзу. Крім цього, журналістка Радіо Свобода Ганна Герман стала прес-секретарем уряду Януковича. Таким чином триває загравання режиму з США. Це вже друге загравання, після касетного скандалу. Перше полягало в тому, що Кучма вирішив післати в Ірак українців-миротворців, щоб задобрити США. Але американці, за чий кошт існують ці радіостанції, підкреслюють те, що Україна не належить до Європи, а до євразійського простору, простору, який контролюється Росією. Тому Захід не підтримує так активно Україну, як він це робить по відношенню до Польші, Чехії, Естонії, Литви чи Латвії. Не звучать українською мовою програми радіо Вільна Європа. Україна повинна бути під впливом Росії та США. Радіо Свобода не формує європейської ідентичності в населення України. Воно наголошує лише на правах людини. Радіо Свобода не сприяє формуванню української нації, адже українська служба Радіо Свобода наголошує на етнічній різноманітності, якою є український народ. Де ви бачите українців в Україні? Тут проживають „галичани”, „хохли” або „малороси”, лемки, бойки, гуцули, євреї, росіяни, поляки, румуни, русини тощо. Панівними залишаються не-українці. Вони керують економікою, гуманітарною сферою, політикою, як зовнішньою, так і внутрішньою. Вони експлуатують ідентичність, яка сформована в місцевого населення під впливом колоніального панування росіян в Україні. Для них важливо підтримувати розділеність на Схід і Захід, плекати партикуляризм „галичан” і „хохлів”, аби не витворилася тотожність українець.

Догори
Роботи автора

Перейти до статей теми: