Втрачена Блага Вість Ісуса Христа
Ігор Карівець, “Бриколаж” - Львів
Замовчування християнськими церквами змови фарисеїв-юдеїв проти Ісуса Христа тотальне. Та змова привела його до вбивства. Виявимо змову та змовників за текстом Нового Завіту.
Підступний план вбивства Ісуса мав на меті викривити, спотворити, сфальшувати Благу Вість Ісуса Христа і використати його у підступних планах підкорення інших народів (навернення язичників до християнства).
Вбивство Ісуса Христа подається так, буцімто він помре заради спасіння людей, і не лише заради Ізраїлю, але заради того, аби об’єднати всіх „дітей божих”, розсіяних по-всьому світу, щоб вони стали єдиним народом. Що тут поганого, коли всі поєднаються, помиряться і заживуть у спокої? (чи це не план ґлобалізації?). Такий план склав фарисей-первосвященик Каяфа й оприлюднив його на зібранні Синедріону. Каяфа виголосив план не від самого себе, а тому, що був у цей рік первосвящеником, і тому передбачив, що Ісус помре заради спасіння всіх людей! (Іоан 11:45-53). Ним було проголошено, що краще нехай прийме смерть один чоловік, ніж загине увесь народ Ізраїля (читай: євреї). Чому євреї мали б загинути, коли б Ісус залишився жити? Впершу чергу тому, що Ісус проповідував ненасилля й любов до ворогів Ізраїля, тобто римлян. Він вчив полюбити ворогів своїх, як самих себе, тобто тою любов’ю, якою єврей любить єврея, як ближнього. Не хитра справа любити ближнього, тобто єврея, полюби ворога, тобто римляна, і підстав йому своє обличчя! Цього не могли зтерпіти фарисеї.
Апостол Павло поширює „благу вість” про те, що „по милості Божій прийшлося Ісусу перетерпіти смерть за все людство” (Євреї 2:9). „Він приніс себе у жертву раз і назавжди” (Євреї 7:27), „пролив свою власну кров, щоб принести нам цим вічне відпущення гріхів” (Євреї 9:12). З цього робиться висновок, що Ісус Христос — Посередник між Богом і людьми, що люди можуть отримати все обіцяне Богом навічно, бо Христос помер, щоб спокутувати гріхи, здійснені людьми і звільнити людей від гріхів (Євреї 9:15). Як бачимо, наголошується на масовості спасіння.
Ця юдейська версія „благої вісті” покладається в основу Християнства: Христос помер і воскрес заради спасіння всіх людей, всього людства; Христос своєю жертвою викупив усе людство від гріхів. Проте нас цікавить не юдейська версія і не християнський зміст „благої вісті”, а зміст Благої Вісті самого Ісуса Христа.
Євангеліє Ісуса Христа повідомляє нам вість про те, що Царство Боже всередині людини. Для того, щоб опинитися у цьому Царстві треба полюбити Бога всім серцем (умом) своїм (всією індивідуальною істотою), а не лише якоюсь його частиною. Ісус каже, що він і Бог — одне. Царство Боже всередині нього і він досяг його. Він дійсність і приклад здійснення Царства Божого всередині людини, але він сам не Бог! Фарисеї знайшли привід, щоб вбити його, а саме: звинуватили його в тому, що він із себе Бога робить, будучи людиною! На цей закид Ісус відповів фарисеям словами закону: „Ви — боги й сини Всевишнього усі ви” (Псалом Асафа 81), тому будьте досконалі, як Отець ваш небесний.
Таємна розмова фарисея Никодима з Ісусом також засвідчує, що Ісус не робив із себе Бога. Никодим йому прямо каже: „Равві, ми знаємо, що прийшов єси вчителем від Бога: ніхто бо, з ким немає Бога, не спроможен такі чуда творити, що ти їх твориш” (Іоан 3:2). Никодим йому не каже „Ти — Бог”, але „прийшов єси вчителем від Бога”. Ісус його не поправляє.
Отож, Блага Вість Ісуса Христа повідомляє, що Царство Боже не „потойбічне”, а всередині нас. Не вірно вважати, що Христос вчив про „потойбічне” Царство Боже, яке не має жодного відношення до земного життя і настане через тисячі років після суду Божого. Суд Божий вершиться постійно, а Царство Боже — це постійна можливість дійсного життя людини, яка усвідомила, що Бог всередині неї та посеред людини і людини. Ісус показав дійсність можливого Царства Божого своїм життям.
Що відбувається з людиною, котра не пізнала Царства Божого всередині себе? Така людина перебуває у темряві. Цікаво, що слова „ад” і „пекло” означають темряву (слово „ад” походить від грецького aeidos — темрява, а слово пекло означає смолу, яка чорна, тобто темна). Стан людської душі, який характеризується темрявою називаємо пеклом, адом, бо така душа не знає, не усвідомлює свого образу і подоби Божої і слідує за тілом, за тінями добра, краси і справедливості. Ось і Ісус Христос каже: „Я — Світло, що прийшло у світ, щоб кожний, хто вірить у мене, не перебував у темряві” (Від Івана, 12: 46), тобто, щоб не чинив зла. Ще слова Ісуса Христа на підтвердження того, що пекло, ад — це стан душі, стан свідомості, а не потойбічне місце: „Світло тіла — око. Як, отже, твоє око здорове, все тіло твоє буде світле. А коли твоє око лихе, все тіло твоє буде в темряві. Коли ж те світло, що в тобі, темрява, то темрява — якою ж великою вона буде!” (Від Матея, 6:22, 23). Звичайно, що зір відіграє величезну ролю в житті людини. Через зір людина отримує 80% інформації про навколишній світ. Але тут не йдеться лише про фізичний зір, який бачить світ тіней; йдеться про духовний зір, зір, який бачить в Дусі Істини все, що відбувається. Тоді Істина звільняє нас від темряви, тобто пекла, ада. Душа преображається, неначе воскресає й радіє з Істини — це стан раю, який вже ніколи не покидає душу. Душа, яка зазнала радости в Дусі Істини, після відділення від тіла, прямо йде до свого Творця й перебуває біля Нього. Душа, яка в тілі перебувала постійно в темряві і задовільнялася лише тінями, темрявою цього світу, після відділення від тіла блукає і не йде до свого Творця, бо не сприймає Його світла, не сприймає Його Істини, і знову повертається в цей світ тіней, світ темряви або в пекло, ад. Св. Августин говорить про похіть очей тоді, коли вони перебувають в темряві. Такі похітливі очі насолоджуються тінями речей, а не самими речами. Так і зі всіма органами чуттів, а саме: якщо вони не осяяні Духом Істини, то вони знаходять в стані пекла, в стані темряви. Тому необхідні духовні практики, які відвертають органи чуття від цього світу і спрямовують їх на осягнення Світла Духу Істини.
Церква, як організація, як певна структура, виникає на основі рішень Соборів. Ісус Христос жодних Соборів не скликав, тому він не був засновником організації, структури, яка називається Церквою. Як і будь-яка організація, структура, Церква не уникнула того, щоб стати знаряддям в руках негідних людей для монополізації влади духовної. Поширюючи юдейське християнство, як ідеологію Церкви, на все більшу масу людей, клір реалізує власну волю до влади. Таким чином загальмовується духовний розвиток мільйонів людей, які привчаються до пасивності, до механічного виконання тих чи инших обрядів. Масове християнство вульгаризує Благу Вість Ісуса Христа, але й церковники передають не Благу Вість Ісуса Христа, а те, що вони вважають за потрібне, щоб утримувати мільйони людей в покорі. Один мій знайомий сказав, що, ставши вірним той чи иншої Церкви, тої чи иншої секти, — легше жити. Справді, індивід, який ототожнює себе з тою чи иншою церковною чи сектанською організацією, знаходить безпеку, яку він не знаходив до сих пір. Але він платить велику ціну за таку безпеку, а саме: він перестає бути самим собою. Буття самим собою в очах церковників та сектантів є гріхом. Тому вони не прощають буття самим собою й оголошують його гріховним. Саме звідси, з ненависти та озлоблености до людей, які є самими собою, виводиться поняття „гріха”. Кожна людина, яка самостійно осягає Бога, знаходячи рай в своїй душі, яка не приймає жодних догм, встановлених Соборами, яка знайомиться з основами всіх світових релігій, оголошується гріховною, злою, оголошується єретиком (слово „єретик” походить від слова „єресь”. Єресь означає вчення, що не згідне з наукою Церкви; єресь від гр. heresis — інакомислення, hereo, гр. — я вибираю собі). Людина допитлива, з відкритим розумом та серцем, ніколи не стане фанатиком, механічним виконавцем обрядів. Сектанти та вірні тої чи иншої Церкви втрачають допитливість, закривають свій розум, а той зовсім від нього відмовляються (всім відома ненависть церковників та сектантів до філософії, до наук), кам’яними стають їхні серця. Такі люди стають аґресивними, нав’язують свої догми іншим. Хіба людина, котра ходить під Богом, яка знайшла Бога, може бути аґресивною? Але сектанти й церковники, вірні сект та церков, не звертають уваги на це явне протиріччя і продовжують розділяти людей. Дуже часто християнство, як ідеологія створена Церквою, використовується для насадження колоніяльного гніту, для реалізації колоніальних інтересів, які, дуже часто, переплітаються з шовіністичними настроями.
Для того, щоб оновити релігійне життя, наповнити його Духом Істини, треба новим серцем й новим розумом прочитати Благу Вість Ісуса Христа, але перед цим треба глибоко замислитися над тим способом життя, який ми вели, що ми робили, бо не прозрівши щодо власного життя, ми не прозріємо щодо пекла й раю всередині нас.