Символи нашої віри - субкоманданте Маркос
Д. Зелений
Спекуляція на Маркосі, як і досягша свого апогею на Че – річ звичайна. Якщо у Колумбії продвинутий лівак козиряє у футболці з команданте, то московський Че Гевара користується мобільним зв’язком. Наскільки Маркос лівий – ще питання. Лівий, поза сумнівом, одначе наскільки обгрунтованими є посилання на сапатиську війну як анархістами, так і авторитарними, включно з „совєтчиками”- комуністами тощо? Успіхи сусіда, позиціоновані як власні продаються краще власного, зіпсованого століттям геноциду продукта, обгорткою котрому – брежнєвська ностальгія.
Не індіянець за походженням, з непоганою освітою і шансами на соціяльну інтеграцію Маркос нагадує відомого нагваліста Кастанеду. Оповідь про індіянського вчителя стає архетипною, ознакою хорошого тону і даниною моді. Маркос недалекий від Кастанеди, його нагваль національний і зі спільним індіянським знаменником. Кастанеда шукає свій усередині, у той час як Маркос шукає назовні. Вони обидва прагнуть звільнення, обидва тікають від чогось, опонують чомусь.
Маркос не відзначається стрункою системою ідеольогічних поглядів. Вони йому просто не треба.
Сепарація від Мексики явище стихійне. Жадної штучности, надуманости, профінансованости. Індіянський штат прагне до індіянської держави. Першої у новітній гісторії, з наступної ланцюгової реякції.
Базисні комітети навряд чи запозичена структура. Можливо запозичено термін. Індіянці завжди жили традиційними громадами, а комітет є його відтворенням, нічого революційного, нічого нового. Руйнування громади призводило до нівеляції себе, до втрати споконвічної тожсамости. Відновити її зі зброєю в руках – священенне бажання, і від попередніх (Че, Марігелла тощо) ріжниться лише неприхованим етнічним мотивом, завуальованим лівуватою командантовою риторикою, хоча і не марксистського штибу.
Маркос ніколи не знімає своєї маски і виною тому не дрібнобуржуазне позиціонування свого образа; він втілює на практиці анархо-синдикалістичні моделі побудови здорового, читай „самокерованого” супільства; він сучасна гісторична проекція Че Гевари і Марігелли водночас.
Єдине, що залишається поза межами сучасної, часто антинаціональної лівої доктрини, так це постійна апеляція Маркоса до так званої „національної держави”. Держави, котрій немає місця у патосних проклямаціях сучасних лівих, але котра, перефразовуючи Маркоса: „На разі є єдино можливим фронтом опору паводкові гльобалізації”. Лівоесерівські погляди Маркоса зрозуміліші українцям і його Сапатистська армія національного визволення сприймається по анальогії до існувавших ще сто років тому дивізій лівих есерів, тієї ж, „Дніпровської”, з вашого дозволу.
Я не наполягаю, але як назвати людину, а точніше коректно окреслити позицію, якщо вона відстоює такий непопулярний серед нас, продвинутих анархістів, принцип національної держави? Людини, котра на відміну від тих таки нас, продвинутих не лише анархістів вказує на потребу збереження і подальшого розвою індіянської самобутности і ідентичности? Ця людина національний революціонер.
Маркос, анархо-синдикаліст чи лівий есер, національний революціонер чи лівий антигльобаліст? - людина у масці не відповідає на примітивні питання, оскільки будь-яка відповідь звужує теоретичний дискурс, у той час як самоярликування нічим не різниться від мас-медійний шельмування, а терорист (коректніший варіянт – сепаратист) Маркос удостоюється лише інтерв’ю з боку не дуже відомого лавреята Нобелівської премії з літератури товариша Маркеса.
Неавторитарність Маркоса стає „притчею во язицех”, оскільки жаден із сучасних фронтів спротиву не може похвалитися відсутністю теоретико-ідеольогічної авторитарности, як і практичною побудовою пропагованої моделі суспільства.
Профспілки боряться в межах існуючого правового поля, різноманітні просвітники навіть подумки не виходять за його межі, терористи підривають, але не відбудовують і лише Маркос і автономи становлять справжню альтернативу існуючому суспільству: один за його межами, а инші – всередині нього.
Але сьогодні не про це ходить.
Сьогодні про дядька у масці, замість берету, із люлькою замість сигари, із подібним літературним хистом і недалеко від Куби. Про реінкарнацію Че і першу із наступних переможних герилій, про Америку для індіянців і у море англо-саксонських капіталістів.
Про експорт революції і бодай унцію сапатизму для України.
Про відродження місцевого сапатизму і нову карпатську герилью.
Р.S. Гісторія повертається на круги своя. Коли Маркос це втілення Че, хто прийде з душею Бандери?