Одним з кількох визначальних принципів сучасного українського анархізму (СУНА) є есхатольогічний чинник. Саме тому, иншим, назагал синонімічним до СУНА словосполученням є апокаліптичний анархізм . Апокаліптичний тому, що незважаючи на всю повагу до різноманітних лібертарних ініціятив, революційних здвигів і проявів соціяльного невдоволення СУНА наполягає на принципово неможливому втіленні жадної, більш — менш мастштабної нонконформістичної позиції.

Калі — Юга, Століття Вовка чи просто тотальний, всеохоплюючий декаданс подібний до повільно повзучої ракової пухлини. Початок буржуазних перетворень, у такому разі, сприймається по анальогії до ще доброякісної пухлини, у той час як пізньокапіталістичний період знаменує передсмертний стан хворого на консьюмеризм.

Популярна медицина говорить про те, що лікування можливе лише на ранніх стадіях, тоді, коли ще можливе операційне втручання. Втручання так і не відбулося, оскільки жадна із маючих місце революцій так і не досягла бодай частини поставлених цілей. Про свободу годі й говорити.

Тій самій медицині відомі випадки самовільного відторгнення хворої тканини і радикального оздоровлення організму.

Мітольогічні, а значить правильні вірування багатьох народів в один голос стверджують нелінійний, але спіральний характер гісторичного процесу, коли після „золотого століття” людства наступає срібний, потім бронзовий і так далі, дедалі здешевлюючи вартість металу і сенс людського існування.

Потім загальновживані метали вичерпуються, коло замикається і найгірший з можливих за допомогою певно трансцендентно запрограмованих трасформацій перетворюється у знову „золотий”, циклічно завершальний період.

Щось подібне, переконує СУНА чекає і на нас, можливо ще у 21 столітті, коли зруйнована економічними кризами, расовими війнами і екольогічними катаклізмами цивілізація перейде у якісно новий, вже не позначений капіталістичною пухлиною і технольогічною виразкою стан суспільства, безклясовий, або, з огляду на гісторичну хронольогію — доклясовий, екольогічно врівноважений, метафізично насичений і Богом цілований.

Нам не варто кроїти гісторію і намагатися перемогти владу, потім перебудувати суспільство, своєю „революцією” ощасливлювати його.

Гісторія апокаліптична і по суті і за визначенням.

Апокаліптичність, цей метафізичний струс притаманний гісторії, а відтак, і її позашлюбній дитині — людству, як потреба цезаря у цезаревім, ну, і так далі.

Анархізм, а точніше — анархічний, тобто природній стан суспільства це перша похідна, найздоровіша дитина і, насамперед — майбутнє нашої (і їхньої) цивілізації.

Ось чому і саме тому національний анархізм апокаліптичний. А на ступний апокаліпсис, поза сумнівом, анархічний.

Українцем був Христос, анархістом — Бог-батько, а керуватиме кінцем світу — Святий Дух.

Ми стоятимемо біля воріт раю з чорним прапором і літерою „А” і сподіватимемся на спільну з тамтешніми ідеольогічну плятформу.

Залишилося лише дочекатися кінця кінців і побачити Аврору і почути проповідь Творця.