Одним із постійних моментів діяльности міського партизана полягає у його причетности до справ народа, що дозволяє йому отримувати народну підтримку.

Там, де урядові дії стають абсурдними і корумпованими, міський партизан повинен не задумуючися зробити крок і показати, що він виступає проти уряду і тим самим заручитися народними симпатіями. Наприклад, нинішній уряд накладає на людей важкий фінансовий тягар і занадто високі податки. Це є приводом для міського партизана напасти на органи, шо займаються збиранням податків для диктатури і ускладнити фінансову діяльність, використовуючи проти цього революційне насильство.

Міські партизанські бійці не лише руйнують збираючу податки систему; зброя революційного насильства має також спрямовуватися проти урядового органу, котрий піднімає ціни і його керівництва, а також як проти національних ділків, так і іноземних спекулянтів і крупних утримувачів власности: коротше кажучи, проти всих тих, хто накопичує величезні багатства у зв’язку із дороговизною життя, жебрацькою заробітною платнею, надмірними цінами і арендною платнею.

Міські партизани повинні систематично провадити атаки на монополізуючі ринок іноземні трести, зокрема на рефрижератори і инші об’єкти North American plants, що займаються приробництвом продуктів харчування.

Повстання міського партизана і його постійне втручання у соціяльні питання є найкращим шляхом забезпечення народної підтримки тої справи, за котру ми боремося. Ми повторюємо і наполягаємо: це найкращий спосіб забезпечити народну підтримку. Як тільки свідома частина населення починає серйозно сприймати дії міського партизана, його успіх гарантований.

Уряд не має жадної альтернативи, крім як бути причетним до проведення репресій. Поліцейські зачистки, обшуки у квартирах, арешти безневинних і підозрюваних, перекриття вулиць роблять життя у місті нестерпним. Воєнна диктатура здійснює масові політичні переслідування. Політичні вбивства і політичний терор стають звичними.

Не зважаючи на все це, поліція систематично програє. Мобілізуються сухопутні сили, фльота і повітряні сили і вони виконують звичайні поліцейські функції. Навіть тоді вони не знаходять можливості ні зупинити партизанські дії, ні нанести удар по революційній організації з фрагментованими групами, котрі повсякчас переміщуються, провадять операції по усий національній території і розповсюджуються подібно до інфекції.

Люде відмовляються співпрацювати із владою і з’являється спільне відчуття того, що уряд несправедливий, нездатний до вирішення проблем і просто займається фізичною ліквідацією противників.

Політична ситуяція у країні перетворюється на воєнну ситуяцію, де „горил” все більше бачать відповідальними за помилки і насильство, у той час як проблеми прожиття людей стають все більше катастрофічними.

Коли мілітаристи і диктатура потрапляють до краю прірви і починають боятися наслідків революційної війни, котра просунулася далеко уперед і набула незворотнього характеру, у рядах правлячих кляс завжди віднайдуться пацифісти і праві опортуністи, прихильники ненасильницької боротьби, котрі за лаштунками тиснуть руки і мелять дурниці, просять у катів виборів, „поновної демократизації”, конституційних реформ і иншої дурні. За допомогою цього вони розраховують зупинити революційне повстання у містах і сільській місцевости країни.

Проте, спостерігаючи революціонерів, люде вже розуміють, що це фарс, участь у голосуванні єдиною метою має гарантувати продовження воєнної диктатури і приховання злочинів.

Атакуючи цей виборчий фарс і так звані „політичні рішення”, до котрих закликають опортуністи, міський партизан повинен стати більш агресивним і використовувати більше насильства, застосовуючи їх зрив без огляду на позазаконність саботажу, тероризму, експропріацій, нападів, викрадень, страт і так далі.

Кожна спроба заплутати маси відкриттям Конгресу і реорганізацією політичних партій, як урядових так і дозволених опозиційних, коли парлямент і так звані партії повсякчас функціонують по ліцензії воєнної диктатури у справжньому спектаклі маріонеток і собак на прив’язі.

Роля міського партизана полягає у тому, аби отримати підтримку народа і він продовжує боротися, з огляду на інтереси мас і підсилюючи кризовість ситуяції, у котрій повинен діяти уряд. Ці кризові для диктатури обставини дозволяють революціонерам почати партизанську війну у сільській місцевости одночасно із розширенням не контрольованого міського повстання.

Міський партизан зайнятий у революційній дії на користь народа і з цим пов’язується участь мас у боротьбі супроти воєнної диктатури і для звільнення країни від ярма Сполучених Штатів. Зачавшися у місті і спираючися на підтримку народа, при організації продуманої інфраструктури швидко розвиватиметься партизанська війна у сільській місцевости, у той час як у міській повстання триватиме.

переклад тов. Мазепа, МЛ „Бриколяж”, Обухів — Київ

за матеріялами: Карлос Марігелла „Міні-підручник з партизанської війни”