Автор   Стаття 
Статті Бриколаж  —  Класовий дискурс  —  Анархізм на порозі III-го тисячоліття
Павлюк Коновальчик
Дата публікації 13 березня 2004 р.
Анархізм на порозі III-го тисячоліття

Поразка „реального соціялізму” і відродження анархізму у Східній Європі.

Разом із крахом комуністичної тоталітарної системи у 1988-91 роках у країнах так званого „соціялістичного табору” почалися процеси демократизації і лібералізації громадського життя. Разом із багаточисельними буржуазно-демократичними партіями починається підйом антисталіністських лівих рухів, котрі разом із критикою так званого „реального соціялізму” виступали проти переходу до капіталістичного ладу. У країнах Східної Європи почався бурний процес віжродження анархізму. З’являється купа абсолютно ріжноманітних ініціятив: одні брали за основу традиції клясичного анархізму, инші ж орієнтувалися на досвід сучасного західного анархістичного руху — автономів, анархо-екольогічний рух, лібертариянство і так далі.

У Польщі анархісти з’явилися у середині 1980-х. Починають підпільно видаватися анархістські видання, найстаріший з яких — „Мати порядку”, активно пропагуючий лібертарні погляди. На початку 1990-х створено Анархісьську Федерацію, котра провела ряд гучних акцій і демонстрацій. Анархісти, що орієнтуються на клясову боротьбу, об’єдналися у „Ліву альтернативу”. Активний у Польщі і анархо-екольогічний рух. Головними центрами польського анархізму сьогодні виступають Варшава, Гданськ, Краків, Познань і инші.

У Чехії з початку 1990-х активно діє Чехо-Словацька Анархістична Федерація, котра провела досить багато масових акцій (у тому числі супроти АЕС у Темеліні). У 1998-2000 у Празі анархісти зорганізували багаточисельні вуличні акції проти фашистів, транснаціональних корпорацій, гльобалізації тощо., котрі щораз перетворювалися на бійки з поліцією і масові вуличні заворушення. Анархістами захоплено кілька сквотів у Празі, котрі вдається утримувати до цього часу.

У Росії анархізм почав активно розвиватися наприкінці 1980-х років, коли на хвилі „перебудови” було створено Конфедерацію анархо-синдикалістів, котра, проте недовго існувала. Після розпаду Конфедерації утворюється кілька анархістських груп, з яких на середину 1990-х найбільш відомими були „Ініціятива революційних анархістів” і „Конфедерація революційних анархо-синдикалістів”. Досить відомим і дієвим є анархо-екольогічний рух „Хранителі веселки”, котрий діє у ряді міст Росії і провів декілька екольогічних акцій (найбільш відома із останніх — у Волгодонську проти будівництва АЕС у 1996-1997 р., у Касимові проти будівництва заводу „Кротберс” у 1998р.). У 2000 р. утворюється „Автономна дія”. У Краснодарі існує „Федерація анархістів Кубані”, діють анархістичні групи і у инших містах Росії (Петербург, Нижній Новгород, Казань, Новосибірськ і инші), видається значна кількість анархістичної літератури.

З початком урядових репресій ряд російських анархістів було заарештовано за підозрою у вибухах в Москві та Підмосков’ї і підготовці замаху на губернатора Краснодарського краю. Заведено славнозвісну справу „Лариси Щипцової”.

У Білорусії анархістичний рух розвивається з початком 1990-х років. У 1992 році на I з’їзді білоруських анархістів у Мінську створюється „Федерація анархістів Білорусії”, до котрої входять представники усіх діючих анархістських ініціятив: від анархо-комуністів до лібертаріянців і радикальних екольогів. У 1995 р. починає свою діяльність антипартійна група „Чырвоны Жонд”, котра об’єднала частину активістів ФАБ, ситуціаністські ініціятиви та автиавторитарних лівих у один ліворадикальний проджект. На рахунку білоруських анархістів проведення демонстрацій, пікетів та акцій прямої дії у Мінську, Гомелі, Горадні та инших містах. Літом 1998 р. у Мінську, Могилеві, Шклові, инших містах було проведено міжнародну анархо-екольогічну акцію „Веселка”, спрямовану проти плянів побудови Білоруської АЕС. Активно ведеться антифашистська діяльність, видається часопис „Антифашик”, газети і зіни. З 2000 року у Мінську та инших містах розвивається рух „червоних та анархо-скінів”. Крупними центрами анархізму у Білорусії стають Мінськ, Гомель і Горадня.

Анархістичні групи і ініціятиви діють в Україні, Угорщині, Словакії та инших країнах Східної Європи, виходить чимало анархістичних періодичних видань та літератури, існує музична альтернативна сцена (punk, hard core, crust та инш.), котра пропагує анархістичні погляди. Анархізм у Східній Європі, пройшовши етап становлення, фактично вже став невід’ємною частиною міжнародного анархістичного руху, шириться співпраця анархістів Сходу і Заходу, провадяться спільні міжнародні акції.

Повстання сапатистів у Мексиці. Початок боротьби проти неолібералізму.

1 січня 1994 року у мексиканському штаті Чап’яс бійці Сапатистської армії національного визволення вийшли із Лакандонської сельви і зайняли міста Акасинга, Лас-Маргаритас, Альтамірана і Сан — Кристобаль — де — Лас — Касас. Муніципальні будинки були конфісковані, в’язні випущені із буцигарень, державні крамниці відчинені для людей. Підставою для початку герильї було набуття юридичної сили „Північноамериканської Угоди про Вільну Торгівлю”, котра фактично встановлювала повну контролю США над Мексикою. САНВ випустила „Деклярацію війни у джунглях” і денонсувала Угоду як „смертельний присуд” корінним мешканцям Мексики.

Формально не визначаючи себе прихильниками жадної конкретної ідеольогії, на практиці сапатисти розпочали соціяльні реформи, цілком співзвучні до анархізму. Вся влада на місцях належить так званим „базисним комітетам”, котрі стихійно витворювалися народом на основі традиційних індіянських громад по усьому бунтівному штаті; проводиться конфіскація і розподіл поміщицьких земель між безземельними, створюються виробничі кооперативи, безкоштовні школи і так далі. Керівництво САНВ по всіх питаннях консультується з „базисними комітетами”; проводить по усім суперечливим питанням референдуми і плебісцити, наскільки це можливо в умовах визвольної війни.

Разом із тим, сапатисти орієнтуються на традиції індіянських народів, їхні звичаї і повір’я, що накладає відбиток на характер соціяльних перетворень і ідеольогію руху. Викликає питання і той аспект, що сапатисти виступають за „оборону суверенітету національної держави”, вбачаючи у ній противагу експансії транснаціонального і у першу чергу американського капіталізму.

Повстання індіанців Чап’ясу — це не льокальний селянський заколот. Сапатисти першими ініціювали інтернаціональний рух проти гльобалізації, зібравши на своїй території „Світовий конгрес за Людяність і проти неолібералізму”, притягнувши до цієї проблеми пильну увагу міжнарожної громадскости. У своєму маніфесті „Четверта світова війна почалася!” представник повстанців субкоманданте Маркос викрив згубність політики неолібералізму, котра веде до катастрофічного збідніння населення і зростання безробіття у країнах Третього Світу, різкого загострення соціяльних суперечностей у розвинутих країнах на фоні подальшого збагачення світової фінансової олігархії і транснаціональних корпорацій.

Гльобалізація, за Маркесом, це тотальне розповсюдження льогіки фінансових ринків на абсолютно всі сфери життя (національну і соціяльну політику, культуру, мораль і так далі), нав’язування загальної моделі мислення і „американського способу жити” всьому людству. Новий світовий лад це об’єднаний, уніфікований світ і спільний ринок, на котрому вільно обертаються тільки товари (послуги, капітал, видовища, робоча сила тощо), але де немає місця для живих людей. Всі, хто не вписується у ці нові реялії, стають у цьому світі „зайвими людьми” і засуджуються на маргінальне існування. Гльобалізація веде до встановлення всесвітнього економічного тоталітаризму, при котрому „у людині ціняться лише спроможність більше виробляти, більше споживати і брати більше кредитів у банках”.

До боротьби проти гльобалізації долучилися всі анархістські і ліві організації світу. Ведеться пропаганда супротиву політики транснаціональних корпорацій, Світової Торгової Організації, Міжнародного Валютного Фонду і Світового Банку, котрі виступають головними проповідниками неоліберальної політики. У 1999 р. в Сієтлі і Лондоні пройшли масові демонстрації проти Світової Торгової Організації, котрі вилилися у вуличні бої з поліцією. Грандіозні демонстрації і заворушення відбулися у Празі та Ніцці в 2000 р. Розвиток інтернаціонального опору гльобалізації дав потужний поштовх до нового підйому анархістичного руху.

Тенденції сучасного анархізму.

Анархістичний рух сьогодення зорганізовує щораз більшу кількість анархістів по всьому світові. Окрім країн Європи та Америки, де анархісти існують давно, з’явилися гурти анархістів у тих країнах, де їх ніколи не було, на приклад, у Нігерії, Турції, Лівані, Бангладаші та инших. Широкомастштабний розвій анархізму спостерігається у Центральній та Південній Америках.

Знаходячися на стадії росту, сучасний анархістичний рух між тим, не виступає у якости централізованого чи монолітного. Анархізм представлений по світові великою кількістю ріжноманітних тенденцій і напрямків. Проте це ріжноманіття не перешкоджає анархістам із ріжними поглядами і у ріжних країнах плідно співпрацювати, творячи таким робом широкий фронт опору капіталізмові у ріжних сферах життях.

Міцними, на разі залишаються позиції автономів. Не дивлячися на ряд репресивних заходів з боку держави (проти автономів створені спеціяльні підрозділи поліції і прийняті відповідні закони), що призвело до певного спаду сквотерського руху у Європі, автономи залишаються насправді масовим і дієвим рухом. Автономам-сквотерам належать у деяких містах (Берлін, Гамбург, Гановер і инші) цілі квартали, відвойовані у міської влади і перетворені у комуни-центри революційної культури і пропаганди. Жаден радикальний виступ проти системи на Заході не обходиться без їх активної участи.

У ряді країн продовжують свої діяльність традиційні анархо-синдикалістичні профспілки і організації, найбільш розвиненими з яких є Центральна організація шведських робітників, легендарна Національна Конфедерація Праці і Всезагальна Конфедерація Праці у Гішпанії, Вільний Робітничий Союз у Німеччині, „Індустріяльні Робочі Світу” у США, Аргентинська регіональна робітнича федерація і так далі. У світовому мастштабі більшість анархо-синдикалістів об’єднуються Міжнародним Товаристом Працюючих.

У багатьох країнах вельми активно діють екольогічні організації, активісти котрих зосереджують увагу на згубній діяльности держави і капіталу по відношенню до пророди і довкілля. У деяких країнах (Німеччина, Нідерлянди тощо) частина „зелених” потрапила до парляменту та уряду, що призвело до розриву з ними радикальних екольогів, котрі сформувалися в анархо-екольогічний рух. Анархо-екольоги проводять радикальні екольогічні акції, спрямовані проти будівництва АЕС, ядерних відходів, діяльности брудних підприємств, закликають до бойкоту продукції транснаціональних корпорацій (таких, як McDonald’s, Shell, Siemens і ряд инших), борються за права тварин, пропагують вегетиріянство.

Певне розповсюдження має лібертаріянство (прямий спадкоємець анархо-індивідуалізму), котре головний акцент робить на особистій свободі людини і захисті громадянських прав, активним робом виступаючи на підтримку національних, релігійних та сексуяльних меншин. (Лібертаріянство часто звинувачують у „анархо-капіталізмі”, оскільки частина лібертаріянців визнає право приватної власности — основу капіталістичного ладу). Активно діють ініціятиви анархо-феміністок, котрі борються за реальне рівноправ’я і права жінок.

Досить сильний вплив анархізму відчувається у ряді молодіжних субкультур. По всьому світові діє анархо-панк сцена, котра за допомогою альтернативної музики пропагує анархістичні погляди, бореться із шоу-бізнесом та поп-культурою, має власну мережу некомерційної дистрибуції касет і фан-зінів, засновану на принципах D.I.Y. (do it yourself — зроби сам).

У ряді країн Європи та Америки діє рух „червоних і анархо-скінхедів” (Red & Anarchist Skinheads, RASH), активісти котрого, відстоюючи „автентичну робітничу культуру”, надають перевагу акціям „прямої дії” проти нацистів (расистів, фашистів і так далі), штехбрейкерів, беруть участь у робочих демонстраціях і страйках, бійках з поліцією. Виникають і нові ріжновиди анархізму, обумовлені високим розвитком сучасних інформаційних технольогій, як, на приклад, кібер-анархізм тощо.

Продовжує розвиватися і анархістична теорія. Стосовно найбільш відомих сучасних теоретиків анархізму варто назвати американських мислителів Наума Хомського (Нобелівський лавреят у галузі лінгвістики), Мюрея Букчина (автор концепції екоанархізму), Джона Зерзана (ідейний натхненник антитехнольогічного напрямку в анархізмі), Боба Блека (авангардний письменник і теоретик „відмови від праці”), а також близьких до анархізму французських фільозофів Андре Горца (теоретик автономізму та екосоціялізму) і П’єра Бурд’є (соціолог, розробник теорії соціяльних полів).

Сьогодні, стоячи на порозі третього тисячоліття, можна із упевненістю константувати: анархізм — це не лише 200-річна гісторія опору, але щоденна революційна практика сотень тисяч анархістів по ріжним куточкам плянети. Час анархізму лише починається.

Догори
Роботи автора

Перейти до статей теми: