Автор   Стаття 
Статті Бриколаж  —  Голос нації  —  Про безумовність спільного
Карівець Ігор, МЛ "Бриколаж", м. Львів
Дата публікації 3 березня 2004 р.
Про безумовність спільного

Слово комунікація означає спілкування. В основі спілкування лежить спільне, так само як і в основі спілки, суспільства, спільноти. Що таке спільне? В час загострення економічної війни, міжетнічних та міжнаціональних конфліктів, екологічної кризи, внаслідок ґлобалізаційних процесів, питання про те, що таке спільне, стає першочерговим на порядку денному виживання людства. Здається, що в час „смерті Бога” спілкування, як і суспільство чи спільнота, стають неможливими, адже втрачено глибинне, метафізичне, значення явища спільного.

Те, що сьогодні називають спілкуванням є поверховим відношенням людей одне до одного в межах тої чи іншої інституції чи організації. Спілкування сучасності беззмістовне і механічне, бо, навіть і мовлення, спрощується внаслідок відчуження людей від Буття, Бога. Людське і божественне більше не перебувають у спілкування, у взаємненні. „Смерть Бога” веде до смерті людини і навпаки, смерть людини веде до „смерті Бога”. Гармонійне поєднання людського і божественного ми зустрічаємо у стародавніх праукраїнських мітах, в яких внутрішнє і трансцендентне, людське і божественне, наближені одне до одного, а не віддалені. Ось що напискано у Велесовій Книзі:

Бо всі ми — Дажбожі внуки по Уму,

Яко ж Ум Великий Божеський

Єдиний є з нами!

І тому речемо з богами воєдино...

Коли Христос говорить нам: „Будьте досконалі як Отець ваш небесний”, Він також хоче наголосити на тому, що ми походимо від Єдиного Бога і що ми не повинні потурати своїм інстинктам, бажанням, потягам, а повинні вдосконалювати самих себе. Що означає вдосконалювати самих себе? Впершу чергу пізнати в собі особу, особове буття, онтологічне ядро, котре перебуває у спілкуванні з Богом-Отцем. Іншими словами, відкрити в собі душу. Душа — це інше в мені. Інше в мені готове до спілкування, а отже і до створення спільноти, суспільства. Давньогрецький філософ Платон наголошував на тому, що люди володіють апріорним почуттям спільного, якщо вони пізнали самих себе. Це апріорне почуття спільного лежить в основі спілкування, в основі суспільства та спільноти. Оскільки сфери людської діяльності розділені й функціонують автономно, то виникає проблема існування суспільсва взагалі, спільноти взагалі. Адже політична, економічна, етична, соціальна, освітня, сфери автономні і не знають справжнього значення спілкування. Тому відбуваються постійні конфлікти й непорозуміння. Кожна з цих сфер втрачає багато від того, що не може взаємодіяти з іншими сферами. У Велесовій Книзі, в Новому Завіті та Псалтирі, у філософії Платона, ми знаходимо, що божественне, так чи інакше, пронизує всі галузі людської діяльності, пронизує всю людську природу і, таким, чином, уможливлюється відкриття метафізичного значення спільного, тієї основи на якій виникне суспільство, виникне спільнота.

Сучасний індивід нерозумний. В Новий Час на арену історії вийшов автономний „мислячий суб’єкт”. Сучасний індивід не мислить, а бажає. Не „я мислю, отже я є”, а „я хочу, отже я є” лежить в основі життя сучасного індивіда, індивіда бажаючого. Вже мислячий автономно суб’єкт витіснив трансцендентне за межі власного життя, за межі власного досвіду і проголосив „смерть Бога”, а для суб’єкта бажаючого „смерть Бога” стала життєстверджуючим фактом, оскільки „Бога нема”, то мені все дозволено. Але, насправді, це не була „смерть Бога”, а смерть людини. Що означає бути людиною? Бути людиною означає спілкуватися, перебуваючи в діалозі з іншими і своїм, безумовним, іншим. Природу діалогу дослідив М. Бубер і виявив, що сутність діалогу у взаємненні душ, які перебувають у сфері буття між, у сфері inter-esse, як сказав би Левінас, міжбуття. Отже суспільство, спільнота, виникають на основі спілкування, діалогу, у міжбутті, бо саме становище людини на межі між видимим і невидимим світами. Суспільство, спільнота, не є ні чисто матеріальним, природним утворенням, ні чисто надприродним, нематеріальним утворенням. Суспільство, спільнота можливі на межі світів видимого і невидимого.

Трансцендентальна філософія від Декарта і до Гусерля, сучасна комунікативна практична філософія перебувають у пошуку апріорі комунікації, апріорі глибинного спілкування. Але поза увагою залишається визначення метафізичного значення спільного, бо лише на такому визначенні спільного можливе спілкування, а отже суспільство, спільнота. Вже було сказано, що спільним для всіх людей планети є їхнє межове становище, бо людина — це буття на межі видимого і невидимого світів. Це поєднує людей, а не щось інше. Сучасний американо-бельгійський мислитель Вільям Дезмонд у своїй книзі Ethics and the Between, послідовно розглядає різні форми спільного життя людей, а саме: сімейну спільноту, інструментальну спільноту, еротичну спільноту і спільноту засновану на аґапе. В основі всіх цих спільнот лежить різне розуміння й тлумачення „спільного”. Сім’я — це початок суспільства, спільноти. Адже великі суспільства, спільноти, складаються із сімей. Сім’я, як вважав Арістотель, лежить в основі держави і створюється на основі міжсімейного спілкування. Тут є небезпека того, що „спільне” може бути зведене до інтересів тої чи іншої сім’ї, яка здобуде владу силоміць і контролюватиме інші сім’ї. Процвітатиме клановість. Інструментальна спільнота засновується на визиску. Мова йде про те, що людина в такій спільноті розглядається як інструмент, як засіб, досягнення цілей, які зовсім чужі для неї. В такій спільноті панує воля до влади, а люди стають заручниками цієї волі. Еротична спільнота засновується на почутті кохання одне до одного. Тут також панує визиск іншого, як це добре описав Сартр у своїй книзі Буття і Ніщо. В такій спільноті люди керуються статевим потягом і вся поведінка людей еротичної спільноти підпорядковується йому (Фройд, коли говорив про те, що людська поведінка керована лібідо, мав на увазі саме таку спільноту).

Сімейна спільнота, інструментальна спільнота, еротична спільнота — це спільноти, які сторюються на основі забуття істинного становища людини, а саме на межі видимого і невидимого світів. Тому Вільям Дезмонд вводить поняття metaxu, між, для того, щоб вийти за межі сімейної, інструментальної та еротичної спільноти і побачити контури іншої спільноти, яка б відповіда істинному становищу людини, як істоти міжсвітової. Такою спільнотою є спільнота аґапе, любові. Усвідомлення душі, як існування на межі видимого і невидимого, відкриває істинну природу людини, як такої, що поєднує внутрішнє і трансцендентне, людське і божественне. На основі такої єдності повстає спільнота любові, повстає безумовне спільне у спілкуванні.

Догори
Роботи автора

Перейти до статей теми: