Стратегічний принцип „поділяй і владарюй” (divide et impera) має довгу та ганебну історію. Десь 2500 років тому Сан Цу в „Мистецтві війни” радив: Якщо ти переважаєш противника у десять разів — то оточуй його; якщо у п’ять — атакуй; якщо вдічі — роз’єднуй.

Ніколо Макіавеллі (1468--1527), у своїй однойменній праці зазначав:

Командир, серед іншого, повинен вміти роз’єднати сили ворога, або породжуючи у ньому сумніви щодо людей, яким він довіряє, або ставлячи його в умови, за яких він змушений буде розділити свої сили, ослабивши їх таким чином.

Протягом віків, військові, політичні та інші стратеги пересвідчувалися у цій простій істині: якщо твої вороги воюють між собою або інакше протидіють один одному, то вони роблять твою роботу за тебе і менш ефективно атакують тебе. Філіп Македонський, Полібій, древні індуси, Людовік XI у Франції, Боссюе, Монтеск’є — власним прикладом засвідчили ефективність поділяй і владарюй. Коли римляни увійшли до Британії, їх досвідчені тактики налаштували кельтські племена один проти одного, і таким чином Рим, поки аборигени сварилися, зміг сконсолідувати свій вплив на Англію. Поділяй та владарюй було використане Британською імперією щоб нацькувати африканські племена проти самих же африканців і таким чином завоювати весь континент; цей принцип був використаний тією ж імперією щоб пересварити мусульман та індуїстів в Індії і поширити свою владу на весь регіон. Коли б могутня армія не опинялася проти простачків, то завжди поділяй і владарюй дозволяло їй завоювати все з мінімальними зусиллями.

В пізніші часи, divide et impera був використаний потужними бізнес–колами Заходу щоб підірвати комунізм. У 1979 році Ходжа проклинав пост-сталінський радянський режим, китайців, югославів та всіх інших, він гірко лементував:

„Ревізіоністські партії Європи, наприклад в Італії, Франції, Іспанії та їх послідовники в інших країнах Заходу стали на дорогу компромісу з капіталізмом та буржуазією. Вони назвали цей антимарксистський напрямок „Єврокомунізмом”. „Євро комунізм” — це нова псевдо-комуністична течія, яка одночасно є і не є в опозиції до радянського ревізіоністського блоку. Всі ревізіоністи, опортуністи, соціал-демократи пішли на повну співпрацю з міжнародним капіталом в його диявольській справі пригнічення революції та гноблення людей. Підтримка цими течіями нового відродження буржуазії має одну мету: задушити революцію шляхом побудови тисячі і однієї матеріальних, ідеологічних та політичних перешкод. Вони працюють на дезорієнтацію та розкол пролетаріату та його союзників, тому що вони знають, що роз’єднаний і розколотий дрібними чварами, він не буде спроможний створити ані вдома, ані на міжнародному рівні такої політичної, ідеологічної та військової спільноти, яка мала б життєздатність перед нападами загниваючого світового імперіалізму”.

Як ми зараз знаємо, Захід дійсно зміг настільки ослабити комунізм, що той загинув, залишивши таким чином США та його союзників єдиною світовою імперією.

І divide et impera використовується сьогодні тими ж американцями, що дозволяє їм стати новими володарями світу.

Згадаймо поразку африканерів з Південно-Африканської республіки. Коли вони всі об’єдналися в потужну Національну партію, ні терористи зсередини, ні зовнішні сили не могли підірвати їх владу в ПАР. Але міжнародні сили і їх місцеві спільники з Afrikaner Dom чудово знали як посіяти розбрат у партії. Першою відкололася група Jaap Marais. Потім пішла Консервативна партія Andries Treurnicht разом з величезною кількістю африканерських організацій, кожна з яких пишалася своєю оригінальністю та плодючістю і дивним чином не помічала, наскільки це відповідало планам багатіїв з-за океану: the Afrikaner Weerstandsbeweging, the Afrikaner Vryheidsbeweging, the Boerestaat Party, the Wit Wolve, the Freedom Front . . . на короткий час, в 1993 році, здалося, що африканери об’єдналися під назвою the Concerned South Africans Group (Cosag). Цей же союз включав лідерів незалежних земель Bophuthatswana і Ciskei, і Зулуського лідера Buthelezi. Якою ж була відповідь міжнародних сил на чолі з Америкою та їх ставленика де Клерка зсередини країни? Вони сконцентрувалися на слабкій ланці Buthelezi. Запропонувавши йому почесну, але невпливову посаду в проамериканському уряді, гарантувавши місце зулуського короля в новій проамериканській коаліції та іншими подачками вороги відкололи його від Cosag. Наступною слабкою ланкою став Constand Viljoen з Фронту Свободи. Інші були ізольовані та знешкоджені поодинці. Яка може бути краща ілюстрація до сценарію змальованого Макіавеллі в „Правителі”: „безперечно, коли ворог підходить до міста, верхівка якого роз’єднана, то це місто швидко впаде, бо слабша партія завжди буде підтримувати зовнішні сили, а інші не зможуть чинити опір”.

Згадаймо тактику американців під час нападу на Афганістан. Вони використовували будь-яку можливість, щоб посіяти розбрат у військах талібів — хабарами, надаючи перевагу одному воюючому угрупованню перед іншим, дискредитуючи лідерів і так далі. John Pilger відзначав:

„Коли читаєш між рядків, то стає ясно, що США не багато бомбили передові загони талібів. Чому? Тому що вони хотіли зберегти те, що держсекретар США Колін Пауелл назвав „поміркованими” талібами, які мали приєднатися до „вільної федерації” „будівничих нації” одразу після припинення війни. Помірковані таліби мали приєднатися до „елементів опору” з Північного альянсу, мінерів, ґвалтівників та наркодилерів, вихованих та оплачених Вашингтоном”.

Це відомо як поділяй та владарюй, стратегія така ж стара, як і імперіалізм. Це дозволить американцям — вони сподіваються — відновити контроль над „втраченим” регіоном. Інші країни, як Пакистан та республіки колишнього Радянського Союзу стали союзниками, завдяки хабарам. „Війна з тероризмом” з її рейдами Рембо, це просто цирк для простачків та медіа...

Подивіться на мусульман усього світу. Якби вони об’єдналися, якою б могутньою силою вони володіли! Але вони утримуються слабкими та роз’єднаними завдяки хабарам, погрозам та умілими маніпуляціями жорстокого та безчесного ворога. Тих, хто володіє нафтою та багатством тримають за горло прихильники радикалізму. Навіть радикали безнадійно розколоті. Таким чином американська влада на Близькому Сході лишається непорушною і ізраїльські та американські солдати безкарно мордують дітей Палестини, Іраку та Афганістану.

Подивіться на інших великих ворогів нового капіталістичного порядку — різні етнічні та расистські „націоналістичні” угруповання, які нещодавно почали відроджуватися в Європі, Америці та повсюдно. Тут навіть не треба докладати жодних зусиль, щоб спричинити розкол: ці дурні скоріше знайдуть причину для бійки між собою, ніж зі своїм ворогом. Наприклад віслюки з Британської національної партії з Галлу, ворогують з одно партійцями з Грімсбі, просто через традиційні містечкові чвари сусідів (міста розділені лише річкою). Тут немає американських грошей — ми маємо справу з простими кретинами. Є, звичайно, і більш предметні поділи між цим етнічними та расовими націоналістами. Коли вони не б’ються між собою за те, чий лідер крутіший, то влаштовують бійки, щоб довести свої різні політичні шляхи. Коли вони не сперечаються кого обожнювати — Гітлера, Одина, Сатану чи Христа (католики, протестанти чи баптисти — кожен сам за себе), вони сперечаються, що хтось надто консервативний, а хтось — соціаліст. Порівняння „стратегій” дає їм додаткову можливість для баталій (екстремісти проти поміркованих не є єдиним джерелом поділу між ними — вони можуть витрачати години на взаємні прокльони тому що вони не погоджуються з різними альянсами та вимовами) — і, якщо якимось чудом вони оминули всі ці прекрасні можливості , щоб повністю себе виснажити через розколи та поділи, вони завжди можуть використати нові можливості завдяки Інтернету, щоб діставати людей в інших країнах , які погоджуються з ними майже в усьому, але які все ж дають привід для суперечки просто тому, що живуть в іншій частині світу.

І в той же час вони дивуються, чому вони лишаються маргіналами з середини минулого століття. Порівняння цих звичайних дурнів з військовими стратегами Пентагону сміховинне. Вони не мають жодної надії проти такої сили. Вони втрачені істоти. Вони схожі на кельтських аборигенів, які в протистоянні з жорстокими римськими легіонерами просто попливли за течією, попадали в кожну пастку і дозволили повністю себе обібрати.

Це, таким чином, сценарій початку двадцять першого століття. Ми бачимо поширення нової супервлади, нового світового порядку, в якому домінує Америка, з невичерпними фінансовими, технологічними та розумовими ресурсами і феноменальним плануванням та стратегічним досвідом. Проти цього ми маємо величезну кількість слабких та роз’єднаних груп та націй з невеликою, якщо хоч якоюсь здатністю виробляти стратегію боротьби зі своїм ворогом. Як же протистояти Новому Світовому порядку? Що необхідно зробити?

Розкривайте поділ на „лівих-правих” як шахрайство!

Одним з найбільш дошкульних та згубних аспектів divide et impera є поділ на лівий-правий напрямок. В простому бунті це породжує глибокий поділ в рядах антидержавних активістів і штовхає їх один проти одного.

Поділ на лівий-правий напрямок походить від структури розміщення крісел в Французьких національних зборах, прийнятої 5 травня 1789 року. Духівництво та дворянство, яке протидіяло впровадженню змін, сіли праворуч від спікера, тоді як простолюд, що підтримував зміни, сіли ліворуч. Однак, багато людей, які протидіють змінам, сьогодні класифікуються як „ліве крило” — можемо навести приклад Фіделя Кастро, який, незважаючи на імідж „лівого революціонера”, тим не менше змалював свій варіант соціалізму в кубинській конституції словами : „Революційний процес соціалізму не може бути змінений”. Він просто один з недавніх численних „лівих” , які досягли, так чи інакше, свого улюбленого соціального порядку і захищають його від реформ. На противагу йому, Гітлер, часто згадуваний як „крайній правий” критикував консерватизм „правих партій” свого часу:

Партії правих втратили всю енергію: вони бачать, що наближається повінь, але їх єдине бажання — це раз у житті сформувати уряд.

Позбавлені красномовства, пасивні, перелякані — такі всі ці буржуазні партії, і це в час, коли нації необхідні герої, а не базіки.

Інколи доводять, що ліві відрізняються від правих тим, що ліві виступають за державний контроль, тоді як праві — за мінімальне державне втручання. Однак, це не завжди так. Потужні державні структури часто існують за підтримки „правих” режимів, як Гітлер в Німеччині, Бота в ПАР чи навіть Тетчер в Британії. І якщо з марксистів глузують за їх принцип державного контролю, то не треба забувати, що їх кінцевою метою було „виснаження” держави. Engels коментував:

„Уряд людей буде замінений адміністрацією речей та напрямків процесів виробництва. Держава не буде відмінена, але вичерпає себе. Це відправний пункт, звідки ми повинні вживати фразу „держава вільних людей” — як для тимчасового виправдання з агітаційною метою до наукового визнання її недоцільності — і також як вимога так-званих анархістів, що держава має зникнути за ніч”.

Ленін відзначав:

Говорячи, що держава „виснажиться” або навіть більш яскраво та натурально „знищить себе”, Engels чітко і ясно посилається на період після того, як держава „володіла засобами виробництва задля блага усього суспільства”, який настане після соціалістичної революції.

І якщо це не в’яжеться з твердженням щодо „лівих” як „статиків”, то що робити з „лівими” анархістами, які пишуть, наприклад, такі речі:

„Держава — це заперечення людської природи. Це заперечення людської свободи і людської справедливості (внутрішньої), так само як насильницьке підривання людської солідарності. Всесвітня держава, яка постійно переживає замахи і доводить неможливість їх втілення, доки ця Держава існує, будуть існувати держави і доки кожна держава визнає себе за абсолют і проголошує обожнення своє сили найвищим законом, якому підкоряються усі інші закони, доти не припиняться війни. Кожна держава має завойовувати або бути завойованою. Кожна держава будує свою силу на слабкості чи, якщо це можливо без небезпеки для себе, руйнуванні іншої держави”.

Боротися за всесвітню справедливість, свободу, вічний мир і в той же час підтримувати державу — це суперечить здоровому глуздові і наївно.

Інколи доводять, що „лівих” відрізняє від „правих” підтримка останніми таких інститутів як нація, патріотизм і раса, тоді як „ліві” поступаються цими істинами з метою об’єднання світу. Як тоді повинен сприймати „лівий” та „комуністичний” режим Північної Кореї погляди свого лідера на націю і етнічність:

„Кім Чен Ір каже, що основою нації є чистота крові, спільна мова і територія, особливо чистота крові та спільна мова є важливими у самовизначенні нації, таким чином нація — це щільна група людей, об’єднаних чистотою крові, мовою і територією”.

Він сказав, що корейська нація тривалий час жила на одній території, успадкувала чистоту крові і говорить однією мовою, це нація з 5000-літньою історією, високою культурою. Нація — це тісно пов’язана група людей, яка сформувалась історично і є найбільшим соціальним об’єднанням. Нація не формується чи руйнується легко, через зміну суспільного ладу. Формування нації проявляється появою соціальних класів та суспільних шарів. Навіть в безкласовому суспільстві нація проводжує існувати. Якщо хтось має спільне походження та мову, то вони відносяться до однієї нації, навіть якщо мають різну ідеологію, ідеали та місце проживання. Це його погляд на існування нації.

Кім Чен Ір підсумував, що, відповідно до Чучхе-ідеології, незалежність є запорукою життя нації та її існування.

Як залежна людина схожа на мерця, так і нація, що втратила незалежність не може існувати чи розвиватися. Це проста істина. Звідси доля нації напряму пов’язана з її незалежністю. Незалежність нації — це її життєздатність, її існування, її душа. Доля нації визначається тим, чи вона незалежна чи ні і як вона захищає та втілює свою незалежність. Щоб жити незалежно розвиватися, кожна нація захищає свій національний характер, традиції, духовність та прагнення спільноти. Таким чином, дух національної незалежності пролягає через Чучхе-погляд на націю. Це погляди Кім Чен Іра.

Щоб поширювати дух національної незалежності, треба мати відчуття національної гідності і революційний запал. Якщо бракує національної гідності і вважати одну націю нижчою за іншу чи якщо бракує революційного запалу, то неможливе справді незалежне життя і захист національної незалежності та гідності. Це також частина вчення Кім Чен Іра.

Доки національний нігілізм та лакейство стосовно сильних глибоко закорінене, та проводиться асиміляція колоній імперіалістичною владою та пригнічення їх національних культур, маленькі держави повинні звертати велику увагу на підтримку почуття національної гідності та революційного запалу.

Лакейство це рабське прислужництво та обожнення сильних та розвинених країн, а нігілізм означає погляд згори вниз на власну країну та применшення її достоїнств. Якщо людина впадає в лакейство — то вона дурна; якщо нація стелиться перед сильнішою, то це призводить до руйнування країни; і якщо партія прислужується перед великою силою, то це призводить до революції та руйнувань. Лакейство правлячого класу значно гальмує національний розвиток і врешті-решт руйнує державу.

І що нам робити з „правими” режимами Європи та Америки, які відкривають національні кордони, створюють наднаціональні квазі-держави, як Євросоюз і підтримують інтереси мультинаціональних корпорацій та процес „глобалізації”? І що нам робити з протилежним феноменом „лівих антиглобалістів–протестантів”? — дійсно „лівих” та „правих” не можна окреслити в рамках „націоналізм проти інтернаціоналізму”.

Нарешті, є політичні течії в сучасному світі, перед якими пасують будь-які класифікації на „лівих-правих”. До якого крила маємо віднести ісламістів, які борються проти Америки та її впливу на світ? Куди віднести „зелених”? націонал-анархістів? націонал-більшовиків? євразійців?

Праві-ліві політичні напрямки це цинічна вигадка, щоб розділити людей та не дати їм об’єднатися проти єдиного головного ворога для всіх: системи. Як відмітив Едуард Лімонов: „ Немає вже ні правих, ані лівих. Є система та її вороги”.

Майстерно працюйте з фанатиками!

Ті, хто протистоїть системі, не можуть бути свідомо поділені на лівих та правих, але їх корисно розділити на фанатиків та не-фанатиків. Це не ворогуючі табори, а скоріше люди, які вимагають різного ставлення.

Не-фанатики підходять для формування широкої анти-системної мережі. Вони будуть працювати з будь-ким, з ким можуть досягти спільних поглядів на стратегію. Вони мінімізують ознаки теоретичних розходжень і концентруються на тому, що об’єднує — протистояння з системою — ніж на тому, що розділяє.

Фанатики протистоять системі зі своїх вузьких теоретичних позицій. Вони будуть працювати з тими, хто поділяє їх теорії і вороже ставляться до анти-системних активістів, чиї теорії не схожі з їхніми. Вони схильні перебільшувати та концентруватися на теоретичних відмінностях між ворогами системи. Їх легко використати як несвідоме знаряддя системи.

На жаль, більшість анти-системних активістів є фанатиками — часто дуже радикальними. Це важливе застереження при побудові анти-системної стратегії та налагодженні співпраці з союзниками.

Першим кроком для не-фанатиків є об’єднання і розробка власної стратегії. Якщо вони це зробили, то це створить основу для захисту їх від тактики поділяй і владарюй, яку застосовує система.

По-друге, не-фанатики повинні розгорнути пропаганду власного нефанатичного підходу до боротьби з системою, пояснювати його переваги, доводити небезпечність divide et impera,і важливість створення широкої коаліції анти-системних активістів з різних об’єднань. Якщо вони так зроблять, то зможуть привабити більше нефанатичних анти-системників, які також будуть протистояти divide et impera .

По-третє, необхідна обережна робота з фанатиками. Як правило, до них повертаються спиною і вважають надто догматичними, для налагодження контактів. Якщо зважити на їх кількість і важливість для справи, то така тактика є помилковою і тільки посилює систему та ще раз доводить успіх divide et impera.

Загалом, треба працювати над побудовою широкої сітки нефанатичних активістів і виходити на контакти з фанатиками. Ці обмежені контакти навіть можуть бути обмеженими неагресивними угодами або обговоренням теоретичних відмінностей. До фанатиків треба ставитися обережно та уміло, звертати увагу на ситуативні умови. Наприклад, якщо ти приходиш на анти-глобалістичну демонстрацію, влаштовану комуністами, і представляєшся „націоналістом”, то побачиш, організатори не подумають „Ми — проти системи, ти — проти системи, так що ми можемо разом працювати”; вони скоріше подумають „Ти — правий, ми — ліві, отже — ми смертельні вороги” — і система досягне ще одну перемогу divide et impera.

Велику увагу слід приділити вислуховуванню фанатиків, більше ніж їх повчанню. Часто можна виділити багато цінного в їх промовах, відкинувши водночас їх догматизм. Вище я зацитував Ходжу, його звинувачення імперіалістичної стратегії — ці думки мають велику цінність, незважаючи, що належать людині, легендарної своїм фанатизмом і догматизмом. Часто вихідці з марксистських гуртків можуть додати багато нового до стратегії боротьби, не перетягуючи при цьому на свою сторону не-фанатиків.

Загальна стратегія полягає у пошуку ніші, де б анти-системні фанатики могли б принести користь загальній справі, при цьому намагаючись найважливішу роботу доручати людям, для яких їх політичні теорії не є головним.

Будь пильним в теоретичних викладеннях та не втрачай головної мети!

Анти-системні активісти мають велику потребу у самоствердженні. Вони можуть пояснити у найменших деталях, чому вони протистоять системі. Це зрозуміло, але проблема в тому, що вони знаходять різні пояснення, у них мало спільного для створення єдиної організації і тому кількість різних програм майже дорівнює кількості самих активістів! Це результат обмеженого фанатизму і розділяє анти-системних рух.

Ті, хто шукають обґрунтування свого анти-системного руху в економічних теоріях Маркса скоріш за все, з об’єктивних історичних причин будуть мати проблеми у співпраці з тими, хто будує свій рух на расистських теоріях Адольфа Гітлера. Ті, хто об’єднуються на ґрунті Ісламу чи Християнства будуть мати проблему з язичниками. Ті, хто підтримує ідею ідеального світового порядку на базі побудови сильної національної держави не порозуміються з тими, хто виступає за мінімізацію чи знищення держави.

В інтересах системи створювати і поглиблювати такі теоретичні суперечності. Відповідно в інтересах супротивників системи уникати або мінімізувати їх.

Багато можна досягти в цьому аспекті, якщо будувати рух не якійсь певній теорії, а скоріше на ґрунті ненависті до системи і на необхідності об’єднання людей з різними теоретичними поглядами проти спільного ворога.

Погляньте на світі, який ці люди створили для нас! Кожні три роки у світі вмирає від голоду більше людей ніж було вбито за всю Другу світову війну. Більше 123 мільйонів людей були вбиті у 149 війнах, що відбулися між закінченням Другої світової війни і 1996 роком і Америка та Ізраїль стають все кровожерливішими з кожним роком, породжуючи новітнє варварство. Ми можемо відзначити значне зростання захворювання на СНІД у Африці та Азії ( зараз відсоток хворих на СНІД у Ботсвані сягає 35%), і через занепад та спрощення міграційного контролю ця кара в певний час зачепить і Європу. Ми можемо зупинитися на ганебній, медіа-контрольованій двопартійній „демократії” Західного світу, яка створена лише для того, щоб поширювати американський імперіалізм і американський вплив на весь світ, щоб унеможливити будь-які зміни в Американській новій імперії

Концентруючись на злочинній природі спільного ворога, та применшуючи значення теоретичних викладень, можна об’єднати не-фанатиків та спробувати розширити світогляд сектантів.

Об’єднуйтесь навколо прийнятних стратегій і об’єктивних умов!

Надто часто анти-системні групи думають, що саме їх існування є великим досягненням і їм непотрібно ніяких планувань. Такі люди схильні до раціоналізації повного браку власної активності та стратегічного планування певним втомленим фаталізмом. Вони жаліються на брак ресурсів та тупість людей і уявляють себе символом (дехто скаже скам’янілістю) певної ідеї на великому базарі ідей. Охоронці закам’янілостей, ці люди схильні захищати переваги своєї Правдивої Віри, і повертаються проти тих, хто її не приймає, навіть якщо ці люди є також ворогами системи. Коротше, охоронці закам’янілостей — це типові фанатики, чудова мішень для „поділяй і владарюй”.

Деякі охоронці закам’янілостей тільки роблять вигляд, що мають стратегію, але не переймаються її деталями. Вони схильні до продукування стратегій „журавель в небі”, які або мають цілком нереалістичні пункти, або стратегії міленіумного типу, що очікують певного дня або події, коли має впасти Новий Світовий порядок. Повторюся ще раз — перебільшення значення теорії над діями призводить до сектантства, що робить людей сприятливими до divide et impera.

Об’єднуйтеся навколо простих, прийнятних стратегій та об’єктивних умов. Відкиньте зосередженість на теоретичних перевагах і сфокусуйтеся на ділянках, де активісти анти-системи з різними поглядами можуть разом ефективно працювати. Якщо двоє людей або груп з різними теоретичними підходами зможуть об’єднатися задля досягнення мети, це корисно для них обох, це підвищить ресурсну базу обох груп і розширить можливості прийнятної для всіх стратегії. Розкривайте їх брудні трюки при кожній можливості!

Одним з принципових завдань анти системного руху є розкриття суті стратегії divide et impera. Міжнародні, національні та місцеві лідери, письменники та звичайні радикали повинні навчитися самі та навчити інших суті цієї стратегії, яка вона використовувалася в минулому, як використовується зараз і як запобігти їй. Найпростішим є зменшення їх ефективності шляхом підняття важливості об’єднання і небезпеки сварок та розбрату

На карту поставлено все. Технологічні ресурси Нового світового порядку такі, що якщо він досягне гегемонії у всьому світі то буде важко або неможливо змінити ситуацію. Глобальна концентрація та посилення імперської сили перевершить всі відомі до цього тиранії світу.

переклад Оленки