Сягнувши максимуму у 1968 році, радикальний рух нових лівих швидко пішов на спад і у 70-і роки закінчив своє існування в глухому куті політичного тероризму. Проте та частина молодих людей, яка поділяла праворадикальні погляди і перебувала на протилежному боці барикад, зуміла зробити суттєві висновки з невдач своїх лівих візаві. Коротко їх можна підсумувати так: політичний рух не має шансів прийти до влади або утримати її надовго, якщо він не переміг у сфері ідеології і не став яскравим явищем у сфері культури. Умовою політичної перемоги є завоювання культурної гегемонії.
Враховуючи це, націоналістичне налаштована французька молодь перенесла фронт боротьби з вулиць на кафедри, конкретні політичні завдання відтепер підпорядковувалися потребам планомірного наступу на культурну гегемонію лівих у Франції.
Так, у годину тріумфу нових лівих, у 1968 р. утворився зародок нового руху, відомого нині як нові праві.
Мета зумовлює способи діяльності. Оскільки в сучасних умовах один крок уперед у галузі теорії дорівнює двом крокам уперед у галузі практики, то Нові Праві самоусунулися від поточної політики, від практики на користь ґрунтовних ідеологічно-філософських розробок.
Теоретично-дослідницькі центри Нових Правих є одночасно організаційними центрами. Перший за часом виникнення і основний центр Група дослідження європейської цивілізації (скорочено ГРЕСЕ). ГРЕСЕ має цілком академічний характер і обєднує більше 5 тис. правих інтелектуалів Франції та ряду інших європейських країн. Визнаним лідером ГРЕСЕ і генератором ідеї Нових Правих є відомий філософ і політолог Ален де Бенуа. Група регулярно проводить сесії, влаштовує колоквіуми і конференції, видає впливові журнали Елемон і Нувель еколь. Журнал Нувель еколь має міжнародну редакцію, куди, крім інших відомих вчених, входив лауреат Нобелівської премії етолог К. Лоренц, хірург-кардіолог К. Барнард, що вперше у світі здійснив пересадку серця, драматурги Ж. Ануй та Е. Йонеску, письменник М. Дрюон та ін.
Другий центр французьких НП клуб Орлож (настінні годинники) утворився у 1974 р. і називається так тому, що на свої перші засідання члени збиралися в приміщенні, де стіни були прикрашені старовинними настінними годинниками. На відміну від ГРЕСЕ, теоретичні питання тут розглядаються вже в безпосередньому звязку з практикою: якщо ГРЕСЕ займається індоєвропейським спадком і метаполітичними дослідженнями, то клуб Орлож виконує вже конкретні функції політичної лабораторії правих партій. Клуб має елітарний характер, майже всі його члени випусники престижних вузів, посідають посади в державних закладах, адміністраціях, банках. До членів клубу належить відомий письменник-голіст князь Мішель Понятовський, президентом Орложу є колишній член центрального комітету голіської партії Обєднання на підтримку республіки (ОПР), а нині активіст Front Natonal Їв Бло.
Досить умовно третім центром НП можна вважати редакцію газети Фігаро і, особливо, редакцію суботнього додатку до неї журналу Фігаро-мегезін, яку очолює письменник Луї Повель (до речі, саме він разом з журналістом М. Бержє написав відомий бестселер Ранок магів про таємні вчення ІІІ Рейху). Ставши редакторам Фігаро-маґазін Л. Повель надав у 1977 р. ідеологічний розділ журналу Алену де Бенуа, і це стало проривом ГРЕСЕ в засоби масової інформації. Повель і Фігаро-маґазін популяризують у масах ідеї ГРЕСЕ і Орлож. Вимогами пропаганди зумовлена дещо спрощена форма подачі матеріалу, серйозні наукові і політологічні розробки виходять поряд із статтями містичного або фантастичного характеру. Але саме така форма подачі відповідає нині смакам пересічного француза.
Незважаючи на організаційне розмежування, що відбулось у другій половині 80 рр. в середовищі Нових Правих, їхня ідейна єдність залишалася незмінною, а влив ще більше зріс і продовжує зростати і сьогодні.
Нові Праві не висувають ніякої конкретної програми, їхня мета створення всеохоплюючої системи світобачення, здійснення культурної революції, витіснення лівих з галузі культури і ідеології, де ті надто довго посідали панівне становище.
У XVIII ст. так звані філософи-просвітники заклали ідейну основу для революції, яка і вибухнула у 1789 р. Нові Праві теж намагалися підготувати ґрунт для революції, але революції справа. Вони воюють у царині ідей, знаючи, що те, що народжується як ідеї, з часом постає як дійсність.
Перш ніж перейти до розгляду ідеологічних наробок французьких Нових Правих, слід навести визначення правизни, яке дають вони самі. Ален де Бенуа у книзі Погляд справа: критична антологія сучасних ідей пише:
Правою я називою таку точку зору, яка вважає позитивними різниці, що існують у світі, і, відповідно, відносну нерівність, яка є їх неминучим результатом, а негативним вважає поступове уодноманітнення світу, яке проголошує і здійснює ідеологія рівності егалітаризм. Це означає, що для мене ворогом є ідеологія рівності в усіх її формах.
Вище сказане дозволяє визначити базову інтенцію в дослідженнях Нових Правих (це номіналістичне заперечення обєктивного існування універсалій загальних понять на зразок: загальнолюдські цінності, права людини, класова боротьба тощо. Нові Праві підкреслюють, що це пусті і шкідливі абстракції універсалізму, як принципу зодноманітнення, нівеляції, вони протиставляють диференційований підхід, що спирається на принцип різного і неповторного. Специфічність і неповторність це благо, це спосіб життя, який нині поставлено під загрозу наступом стандартного і уніфікованого, що ведеться під прапором рівності!
За А. де Бенуа номіналістичний підхід у своїй основі є антиегалітарним, бо з цієї точки зору різниці між людьми не можуть бути підсумовані, зведені до якоїсь загальної суті. Рівність це однаковість, це нівелювання, це стандартизація усунення різноманітності і неповторності індивидів, націй, культур. Зрівняльність завжди означає стирання різниці, підведення до спільного знаменника, а усе поза цим знаменником егалітаристи оголошують несуттєвим. Такий підхід характерний для лібералів і усіх, хто лівіше. Національна, культурна, расова специфіка засуджується і розцінюється як пережиток, від якого слід відмовитися в імя майбутнього ситого світового суспільства споживання.
Саме в здійсненні такої політики, в реалізації ліберальних і лівих догм, в забутті власної культури бачать Нові Праві причини нинішньої кризи європейських суспільств. Європейці забули, принесли в жертву прогресу ті фундаментальні цінності, які зумовили у свій час велич арійських народів. Трансцендентні проблеми нині оголошено антинауковими забобонами, божественне в людині неіснуючим, а питання харчування і чуттєвих насолод єдино вартими уваги. Не треба сімї- це пережиток, що заважає виявам лібідо, не треба націй бо можливі міжнаціональні конфлікти, не треба релігії це опіум і джерело фанатизму. Масам ліво-ліберали втовкмачують думку, що це і є прогрес, історична неминучість. Нігілізм став ознакою хорошого тону. Права зростають за рахунок зменшення обовязків. Падіння суспільного тонусу тотальне і виявляється в масовій деградації. Шалений ріст наркоманії показує тенденцію молоді сховатися, втекти від існуючої системи. Безупинне падіння рівня народжуваності в Європі, у порівнянні з статистикою африканських чи азіатських країн, свідчить про глибоку кризу так званого модерного способу життя, запровадженого лібералами і лівими. І ця криза загрожує перетворитись у катастрофу, попереджають Нові Праві, якщо не вжити заходів.
Нинішня Європа не має ні стимулів до життя, ні ідеалів, за які можна вмерти. Щоб відродитись і знайти гідне місце у світі, Європа повинна усвідомити справжні джерела своєї культури. Наші суспільства здобудуть рівновагу і наповняться свідомістю мети, лише віднайшовши свої корені це і є корені майбутнього.
Повернення до джерел є поверненням до самих себе, до власної незмінної сутності, до того, що не вмирає. Це означає, за Новими Правими, також усунення усього привнесеного, штучного, чужого.
Виявлення і усвідомлення європейськими народами своєї духовності і культурної специфіки ось умова майбутнього розквіту. Теоретики ГРЕСЕ залучають до пошуків у цьому напрямі найновіші історико-археологічні відкриття, дані порівняльного мовознавства, міфології. Спираючись на праці академіка Ж. Дюмезіля, який вичленив основні риси соціального устрою і духовного світу арійських народів у найархаїчніший період і виявив присутність у духовній сфері основоположної системи трьох функцій (І сакрально-юридична; II військова; III виробнича), які корелюють з відомими в арійців суспільними станами жерців, воїнів і виробників, А. де Бенуа виділив риси, характерні вже для європейського мислення: почуття різноманітності, готовність приймати виклик буття, культ героя, уявлення про світ у становленні, в русі, і, найважливіше ствердження пріоритету духовного перед економічним чи матеріальним. Це означає, що згадана вище ієрархія функцій була одночасно і ієрархією цінностей.
Цю трифункціональну структуру Європейські суспільства відтворювали протягом усієї історії як традиційний поділ суспільства на духівництво, знать і третій стан, відтворювали їх до Нового часу, коли лібералізм перевернув ієрархію цінностей, а за нею була перевернута і ієрархія суспільства.Таким чином, порятунок Європи у відтворенні в майбутньому минулого.І Нові Праві вказують, що це цілком реально, бо історія не має ніяких законів і не знає ніякого так званого прогресу. Вона в будь-яку мить може розвернутися в будь-якому напрямі, якого їй надасть достатньо сильна воля.
За Новими Правими культура це єдина цінність, ядро якої не піддається змінам і невіддільне від народу, що її створив. Культура нерозривно повязана з традицією. Традиція це своєрідний засіб самозбереження народів у ході історичного процесу. Вона є специфічною структурою, відбиттям конкретної ментальної схеми, що втілювалась на порозі століть у різних соціокультурних формах. Традиція повязана з кровю і ґрунтом, у ній можна лише народитись.
Нові Праві з ГРЕСЕ підкреслюють, що дані спеціальних наук чітко говорять про генетичну схильність кожної раси до певної соціокультурної моделі, і з цієї причини відстоюють право народів третього світу на незалежність і самобутність, викриваючи з позицій етноплюралізму універсалістський імперіалізм і колоніальну політику наддержав. Нові Праві засуджують також структури типу МВФ і ЄБРР, оскільки ті своєю політикою не лише втягують народи у залежність, але й руйнують їхній традиційний устрій життя, політикою допомоги і модернізації підривають їхню природну соціокультурну модель. {Коли ж традиція порушена снікерс не здатен замінити втрачений сенс життя).
З тієї ж причини Нові Праві проти іміграцій кольорових в Європу. Наплив нелегалів із третього світу змінює культурний клімат, загрожує змішанням рас і безповоротною втратою європейськими народами своєї власної самобутності. Кольорові в Європі не вписуються в автохтонну соціокультурну модель, укладають їй приховану опозицію. Тому Нові Праві пропонують жорстко контролювати міграційні процеси.
Захист різноманітності культур є одночасно захистом традиційної расової однорідності (відносної) всередині етносів. Нові Праві рішуче відкидають звинувачення у расизмі. Вони підкреслюють, що расизм починається там, де починають порівнювати окремі раси, застосовуючи до них якусь єдину мірку тоді одні з них неминуче виявляються вищими або нижчими. Нові Праві проти подібних порівнянь кожна раса добра. Більше того, захищаючи право народів бути самими собою, наполягаючи на збереженні расової різноманітності, вони є послідовними борцями з расизмом, що набув нині вигляду політики расової уніфікації, заохочення метисації і ігнорування расової специфіки.
Виступаючи проти егалітаризму, Нові Праві протиставляють йому ієрархічне впорядковане суспільство, кероване кращими людьми аристократією. Для її створення потрібні особливі школи на зразок середньовічних монастирів, спеціальна система виховання, що виховувала б достойних людей із розвиненим почуттям честі і обовязку. Та спочатку слід виховати покоління вчителів, які були б достойні своїх завдань. Що ж стосується аристократизму як такого, то Л. Повель визначає його так:
...аристократизм це почуття різниці і вкоріненості, що повязує людину з історією свого народу, кожен народ з певною культурою, кожну культуру з певною психологією.
Важливе місце у теоретичних пошуках Нових Правих посідають біологічні науки, в першу чергу, соціобіологія і етологія, що повязані з іменами Е. Уілсона і К. Лоренца. Людина біокультурна істота, її здібності зумовлені генетичне, вона жорстко обмежена у своїй поведінці законами природи, тому необхідно опиратися на ті біологічні властивості людини, які зумовлюють її соціальну психологію і не можуть бути усунені. Такими, за теорією Нових Правих, є:
1)генетичне запрограмована агресія лауреат Нобелівської премії Конрад Лоренц довів, що агресія притаманна усім живим істотам і при зводить не лише до смерті, але і до продовження життя на планеті, бо сприяє збереженню виду;
2)інстинкттериторіальності психологічна привязаність до певного місця чи місць притаманний тваринам, а також у видозміненій формі і людям;
3)інстинкт ієрархії підтверджений даними етології і виявляється як при взаємодії тварин одного виду, так і особин різних видів, стримуючи і корегуючи виявлення агресії;
4)інстинкт власності доведено його наявність у тварин, почуття власності внутрішньо притаманне і людині, і, за теорією Нових Правих, успадковане нею від своїх давніх предків;
5)неповторність кожного індивіду зумовлена уже генетичним кодом. Це від початку робить кожного не схожим на інших, і не рівним з іншими.
Отже, базові постулати Нових Правих отримують, крім філософського ще й біологічне обґрунтування.
До усього сказаного вище слід додати, що французькі Нові Праві не сприймають і засуджують тоталітаризм в усіх його проявах, а також рішуче відмежовуються від нацизму і фашизму, як тоталітарних збочень у правому русі. Тоталітаризм нерозривно повязаний з ідеями рівності, він найпослідовніше втілює їх на практиці. Тоталітаризм ніколи не виступає від імені сильних, бо світ самостійних і сильних не залишає йому місця. Лівий тоталітаризм грунтується на так званому залізному трикутнику на перебільшенні ролі середовища, на ідеї рівності і утопізмі. Правий тоталітаризм зявляється в екстремальній ситуації агресії або її загрози (з боку лівого тоталітаризму), і має на меті лише ефективну мобілізацію нації для боротьби з ним.
Комунізм спровокував появу фашизму і нацизму, марксизм-ленінізм був головним стимулом до написання Майн Кампф, практика Леніна санкціонувала діяльність Муссоліні і Гітлера.
На зламі 80-90 рр., спостерігаючи швидке вмирання комуністичного блоку, і, паралельно, зростання експансіонізму в США, які під ліберальними гаслами проводять аналогічно з комуністичною політикою стирання меж нівелювання націальної самобутності, дискредитацію релігійності, лише не заради світового комунізму, а заради світового ринку. Нові Праві з ГРЕСЕ висунули нову концепцію про існування реальної загрози ліберального, центристського тоталітаризму.
Помилково вважати, що існує, з одного боку, тоталітарний світ соціалізму, а з іншої вільний світ на зразок діснейленду. і що природнім лідером цього світу е американське суспільство. Це всього лише байка... Насправді є дві форми тоталітаризму. Вони різні за своєю природою і функціями, але складають однакову загрозу для культури і людини. Тоталітаризм східного типу піддає гонінням, отруює, вбиває людей тілесно. але він хоча б залишає людям надію, шанс на визволення від нього. Тоталітаризм західного типу творить щасливих роботів: він конденціонує повітря пекла, але вбиває душі
(з інтервю А. де Бенуа).
Суть тоталітаризму, згідно з теорією Нових Правих, не в усуненні багатопартійності і парламентаризму, а у соціальній інженерії в намаганні придумати та сконструювати єдиний для усіх народів порядок.
Тому, на противагу штучній дилемі демократія чи тоталітаризм, Нові Праві висувають іншу традиційний плюралізм (тобто природня різноманітність культур і способів життя) чи тоталітарний монізм (на зразок суспільства споживання а 1а США або світової республіки Рад)!