Автор   Стаття 
Статті Бриколаж  —  Голос нації  —  Національний Фронт: праця, сім'я, Батьківщина
Віктор Рог
Дата публікації 9 листопада 2003 р.
Національний Фронт: праця, сім'я, Батьківщина

Джерела пробудження національної самосвідомості і духу французької нації можна знайти вже в кінці минулого століття. Саме у 1898р. Шарль Моррас заклав основи першого праворадикального французького руху „L‘Action Francaise” („Французька дія”), в котрому можна знайти основи ідеології „корпоративної держави”. Моррас планував відтворення спадкової монархії на корпоративному ґрунті. Не маючи власної парламентської фракції, „L‘Action Francaise” не стала вагомою політичною силою, але впливала на молодих інтелектуалів та військовиків.

Поруч з „Французькою дією” були відомі і „Королівські хлопці” („Lеs саттеlоts dе Rоі”) та Кагуляри. Останні офіційно називались „Таємний Комітет Революційних Дій” і користувались певною підтримкою в колах буржуазії та серед військових. Кагуляри мали таємні склади зброї та боєприпасів і нерідко їх використовували в своїй діяльності.

Ветерани першої світової війни також не могли залишатися осторонь політичного життя Батьківщини, не могли змиритися з політикою т.зв. „Народного фронту” Блюма та його співплемінників. Вони об’єднались у бойові спілки, найбільш відомими з яких були „Lех Сrоіх dе Feu” („Вогняні хрести”) полковника де ля Рока, „Les Сrоіх Сотbаt” („Бойові Хрести”), „Національні добровольці” та „Сини вогняних хрестів”. Всі вони висували радикальні гасла перебудови держави на традиціоналістських засадах і вимагали соціальних перемін та наведення порядку.

З 1936 року постають нові організації, найвідомішою з яких була „Раrtі Socialistе National” („Національна Соціалістична партія”) Жана Доріо, згодом перейменована в „Раrtі Рориlаіrе dе реирlе” („Партія народу”), а потім у „Раrtі Рориlаіrе Frапсаіsе” („Французьку Народну партію”)...

В світі існує кілька древніх націй, які здавна є взірцем і прикладом для наслідування в певній царині культури, виробництва чи традицій. До таких належить і французька. Французька мода, французька мова, історія, культура...

Але сьогодні французька нація переживає не найкращі часи. Причина та ж сама — космополітизація та наплив нахабних іммігрантів. За твердженням Анрі Костона, людини, що добре вивчила методи та форми впливу наднаціонального капіталу, Франція найближчим часом може перетворитися в його колонію: „Однією з причин, викликаючих сьогодні тривогу у тверезомислячого француза, є колонізація його Батьківщини іноземцями. Причому мова йде не тільки про масовий наплив іммігрантів, котрі збільшують свою чисельність швидше ніж ми, і, відповідно через двадцять чи тридцять років будуть складати більшість населення, але також і про колонізацію через інвестиції, в результаті чого французи поступово позбавляються своїх підприємств”. Не потрібно бути дуже прозорливим, щоб зробити висновок, що шалені хвилі еміграції з країн третього світу абсолютно відповідають стратегічній меті знищення економічного, політичного, національного і культурного суверенітету Франції і французів. Багато ознак яскраво свідчить про те, що два названих види колонізації є взаємопов’язаними і взаємодоповнюючими елементами єдиного плану,

У березні 1986р. у Франції відбулись чергові парламентські вибори. Перемогу на них, як і передбачали численні політичні оглядачі та аналітики, здобули праві партії. Але найбільший успіх випав на долю організації під назвою „Національний Фронт” (НФ) на чолі з Жан-Марі Лє Пеном (докладніше про Лє Пена див. журнал „Націоналіст” № 1,2 1992р.). Угрупування створилося у 1972р. і на перших порах не відігравало помітної ролі в політичному житті Франції, але після приходу до влади у 1981р. лівих сил і відповідно стрімкого росту соціально-економічної та політичної кризи вплив НФ різко зріс. За період з 1974 до 1984р. рентабельність промислового виробництва в країні скоротилася вдвічі, а використання виробничих потужностей впало до 70%. Різко зросло безробіття — у 1978 році безробітних у Франції було 1 млн. чоловік, а у 1984р. — вже 2,5 млн. чол. Наслідки економічної кризи особливо позначились на головних галузях виробництва, таких як металургія, текстильна, автомобільна промисловість, суднобудування. Згідно з проведеними 1983 року опитуваннями у 85% французів майбутнє викликало страх.

На початку 80-х років помітно посилилася нетерпимість населення до робітників-іммігрантів. Більшість французів небезпідставно вважає, що приплив іноземців в значній мірі сприяє зростанню злочинності та безробіття. У 1983 році понад 70% опитаних висловилися за надання грошових премій іммігрантам, що хочуть виїхати з Франції.

В цих умовах на виборах до Європарламенту у 1984р. Лє Пена підтримали 11% виборців, що дозволило провести 10 депутатів, а це вже щось. На кантональних виборах 1985р. НФ зібрав до 10% голосів, а в окремих виборчих округах — понад 20%. Від виборів до виборів НФ набирає все більше і більше голосів французів в свою підтримку. Талановитий промовець і організатор Жан Марі Лє Пен високо підняв прапор націоналізму. „Франція, свобода, порядок” — ось цінності, до яких апелює Лє Пен.

Жовтень 1985 року. Париж. У величезному виставочному павільйоні аеродрому Ле Бурже зібралося понад 150000 французів. Над зборами майорить національний стяг величезних розмірів з написом „Франція знову тут!”. Національний Фронт проводить народне свято, присвячене „пробудженню Франції”. Правиться месса. В першому ряду, в оточенні керівників Фронту і дужих охоронців стоїть Лє Пен. Лунають гасла: „Руки геть від мого народу!”, „Франціє — пробудись!”, „Франція — наша!”. Скрізь плаката та фото Лє Пена, його виступи по телебаченню напередодні виборів дивилися одночасно понад 17 мільйонів чоловік! „Національний Фронт”, — стверджує він, — є соціальним, народним і національним рухом”. „Наш Фронт не є ні правим, ані лівим. Наш Фронт є французьким!” Навколо Національного Фронту об’єднуються такі організації як „Національна реставрація”. „Христова солідарність”, „Традиціоналісти”, „Фаланги католицької контрреформації”... Всі вони вважають Лє Пена сучасним втіленням Жанни Д’Арк.

Гасло Національного Фронту „ Праця. Сім’я. Батьківщина!” знаходить активну підтримку широких мас. Популяризації ідей НФ сприяють друковані видання, насамперед офіціоз Національного Фронту — газета „Листи від Жан-Марі Лє Пена” („Jа Jеttre de Jаn-Маrіе Lе Реn”) та чисельні друковані органи місцевих організацій НФ. Підтримують ідеї та діяльність НФ щоденна газета „Присутність” („Рrеsеnt”). тираж якої — 15000 та тижневики — „National Неrbо” і „Міnutе Lа Frаnsе”, що виходять накладом по 25000 примірників. Для залучення в свої ряди молоді при НФ створена організація „Національний фронт молоді”, під опікою НФ знаходяться численні молодіжні клуби, наприклад, футбольний клуб „Парі Сен-Жермен” (ПСЖ) та „рух опору” „Федерація бвани” — в основному музиканти рок-підпілля, котрі ведуть пропаганду по паризьких ліцеях, закликаючи повернутися до езотеричних кельтських культів, виступаючи проти пацифізму і наркоманії. Лідер „руху опору” — Ежен Маар. Відчутний вплив на погляди членів НФ має Ідеологія „Нових правих” (див „Гроно” №3, 1994р.), що репрезентовані „Клубом настінних годинників” Івана Бло, ГРЕСЕ, журналом „Figarо Маgazine”.

В червні 1989 року успішні вибори до Європарламенту (33 депутати від НФ) стали приводом для пашталакання про ксенофобію французів. Якщо французи насправді лідирують у спискові народів, які „хворіють” расовою нетерпимістю, як це стверджують маріонетки наднаціонального капіталу і т.зв. „ліві”, то чим тоді пояснити той безсумнівний факт, що Франція і падалі є самою бажаною метою для постійної навали іноземців із країн третього світу. „Перед тим, як кричати про расизм, необхідно відповісти на це питання. Чисельний і покірний народ, яким є французи, страждає від бід, породжених безконтрольним припливом чужинців. Це не расизм. Це реальність. І вона не дозволяє змішувати нам нещастя суспільства з його вадами”, — стверджує редактор журналу „Фігаро-Магазин” Луї Повель. Але його заклики залишаються непочутими в пустелі світового нігілізму. Таким чином, мова йде про „расизм навпаки”, коли затяганий ярлик „расистів” ліпиться до французів, що протидіють знищенню своєї національної самобутності і суверенітету та традицій. Певні сили змагають на перетворення Франції (і не тільки) в країну, котра буде належати не французам (автохтонам), а якомусь „багаторасовому суспільству”, про що вже відверто говориться в офіційній пресі. Ця операція обіцяє певним силам значні вигоди. Насамперед — можливість масового імпорту дешевої робочої сили, покликаної зламати спротив французьких профспілок та фермерських союзів і забезпечити велику „різницю цін”, іншими словами -великі бариші. Крім цього, масоно-соціалісти постійно домагаються під прикриттям гасел „інтернаціоналізму” надання іноземцям права голосу на адміністративних і парламентських виборах, розраховуючи натомість на абсолютну підтримку з їх боку, що в результаті і повинно привести до придушення будь-якої опозиції з боку французів.

Засилля арабів стає нестерпним, досить лише переглянути статистику злочинів, або ж просто заглянути до в’язниці і зауважити колір шкіри 90% ув’язнених злочинців. „Ви живете у Франції, але земля належить тільки Аллаху. Наша ж мета — ісламізувати Францію!”, — амбіційно заявляє лідер ісламських фундаменталістів у Франції Ібн Шавай. І не влучним жартом чи рекламним трюком є одна з оригінальних передвиборчих листівок НФ: „Розшукується Мохаммед Зомбі, алжирський громадянин, що незаконно проживає у Франції. Цей суб’єкт дуже небезпечний. Він може вбити, зґвалтувати, вкрасти, пограбувати, ошукати... Щоб знайти його, не потрібно ходити далеко. Навколо вас півтора мільйони таких, як він!”

Програма НФ має назву „16 напрямків дії для того, щоб здійснити успішно велику переміну” (повністю опублікована в газеті „Голос Нації” № 24 (38) 1993р.). Наведу, на мою думку, найбільш цікаві положення її, котрі ми поділяємо:

Безпека . „Нещадна боротьба проти малих та великих торговців наркотиками”. „Ліквідація етнічних банд, які скоюють безліч злочинів в містах та передмістях”, „Посилені засоби для поліцейських служб та служб захисту кордонів”, „Упевненість в тому, що злочинці будуть покарані, які б вчинки вони не здійснили і які б посади не займали”.

Безробіття . „Пріоритет для французів при влаштуванні на роботу”, „Зменшення податків, які покладені на підприємства”.

„16 напрямків...” включають в себе такі пункти як соціальне забезпечення, сім’я, житло, охорона здоров’я, освіта, економіка, сільське господарство, екологія...

Взагалі, ці 16 напрямків є надзвичайно актуальні сьогодні і для нас. Наприклад, ось що пропонує НФ в галузі сільського господарства (с\г):

„Захист французьких і європейських виробників.

перегляд с\г і тваринництва на промисловій основі і підвищення значення натурального с\г;

захист сімейного господарства і фермерства;

охорона сільського життя і боротьба проти запущення сільської місцевості;

скасування квот;

захист французьких продуктів від дикого імпорту.”

Французькі націоналісти прагнуть морального відродження європейців. Головне не „мати”, а „бути” — вважають вони. Програма і діяльність НФ знаходить розуміння в населення. У 1984 році в одному з найбільших центрів текстильної промисловості, місті Рубе, що на півночі Франції, два десятки чоловік об’єдналися в спілку „Лицарі Рубе”, що ставила перед собою доброчинні благодійні цілі — турбуватися про жертви злочинців, допомагати старим, багатодітним сім’ям тощо.

В ході діяльності ці люди зрозуміли, хто є винен в абсолютній більшості злочинів (П’ята частина мешканців Рубе — іноземці, вихідці з Алжиру). Організація ввійшла до НФ і зараз налічує понад 2000 чоловік, виявляючи активний опір засиллю знахабнілих іноземців.

На своєму зборі в Ніцці у 1990р. Національний Фронт — партія, котра побудована на засадах дисципліни, субординації, централізації та безумовного і незаперечного авторитету лідера, ясно ствердив, що має на меті стати силою, яку неможливо обійти і мусить залучити до своєї орбіти класичні праві партії. Національний Фронт набирає популярності і поступово перебирає голоси у лівих. На муніципальних виборах 1995 року партія завоювала три мерії, серед яких — мерія Тулона, воєнної бази з населенням у 100 тис. чоловік.

НФ координує свою діяльність з націоналістичними організаціями Європи: проводяться спільні конференції, з’їзди, вишколи.

Розгортаючи наполегливу пропагандистську роботу, Фронт здобуває все більшу підтримку широких народних мас. На дострокових парламентських виборах 1997р. гасла Національного Фронту знайшли підтримку у трьох мільйонів семисот тисяч французів! Коли в 1983р. за лєпенівців голосувало близько 8% від загального числа французьких робітників, то цього разу — понад 24%. Боротьба за французьку Францію триває.

АLLEZ LА FRANSЕ! АLLEZ L‘UKRAINЕ!

www.ukrnationalism.org

Догори
Роботи автора

Перейти до статей теми: