Пам’ятається, свого часу, Зенон Позняк сповістив, що теперішній шлях Білорусії — національно-визвольна боротьба. Фактично, Позняк підтвердив наш курс на Національну Революцію, за допомогою Білоруського Визвольного Опору. Проте, коли сказав „А”, кажи вже і „Б”. Логічно, що вислідом національно-визвольної боротьби буде переможна Національна Революція.
Для нас, членів БПС, Національна революція — термін не лише конкретно-політичний, але, передусім, філософсько-світоглядне поняття, сутністю котрого є поява переломного моменту у процесі національного пробудження і консолідації народу. Розмовляючи з поміркованими лібералами будь-якого гатунку розумієш, що вони дійшли до потреби політичної революції у Білорусії. Який крок вперед! Тільки лякаються вони, зачувши термін „Національна революція”... В газетах „Народная Воля”, „Беларуская Маладзёжная”, „Пагоня” з’являються статті під умовною рубрикою „шанці оксамитової революції”. Постає відповідне питання: „Так, шановні, вам треба „оксамитність” чи Революція”? Коли поставити на перше — в підсумку можна втратити все. Зрозумійте, аби ті самі прибалти думали про поштиве ставлення до російських окупантів — вони були б під владою Москви до сьогодні. Таким чином, обираючи неповний, якийсь половинчастий опір, в 99% ми прирікаємо себе на поразку. Більше того, народ вже не піде за тими, хто одного разу не виправдав його сподівань. Для людей існує лише воля до Свободи і Життя. За це народ буде боротися!
Національна революція — ось головна мета нашої боротьби, котра по тому зреалізує принципові і грунтовні у всіх життєаспектах зміни. Революції такого штибу відбуваються у поневолених імперіалістичними державами країнах (в них нерідко переважають маріонеткові режими) і покликані вони задля досягнення національної незалежності, на подолання класових і соціальних конфліктів у суспільстві, на вивільнення загальнонаціональних сил країни для її вільного і нормального розвитку.
На одному історичному етапі Національна Революція уособлює собою демократичний ідеал, на іншому — служить визволенню народа чи набуттю ним державності, а часом втілюється в прогресивно-авторитарному типажі (на приклад, у Франції — де Голь, у Німеччині — Бісмарк тощо). Національна Революція може носити характер як національно-просвітницький з певними авторитарними рисами (Чилі, Грузія, Польща початку 20-го століття), так і національно-демократичної (Чехія, Литва, та сама Польща наприкінці 80-х років). Національна революція може бути „оксамитовою” (Угорщина, Східна Німеччина, Чехія, Болгарія) так і кривавою (Литва, Латвія, Румунія, Грузія), що у свою чергу залежить від розвиненості національного руху і особливостей окупаційного режиму.
Зрештою, до демократії нація може йти ріжними шляхами, проте ніхто не починає будівництва хати з того, що не заклавши фундаменту заходиться робити стріху. Нація, національна солідарність і є тим самим фундаментом, тими підмурками; вільна національна Держава — сіньми, а весь панівний лад — властиво стріхою побудови. Національна революція є неодмінною складовою національно-патріотичної, тобто націоналістичної ідеї і відповідного світогляду. Це уособлення ідеалів Нації та Народу, а не її окремих часток, універсальна політична доктрина, котра виявляє себе на певному етапові, в тій або іншій якості.
Національна революція опонує соціалістичній або класовій.
Її мета — визволення завдяки національній солідарності пригніченого окупантами і їх поплічниками народу, для праці на благо Вітчизни.
Національна Революція — це глобальна і історична перемога над ідеєю імперського світовпорядкування.
У XX-му столітті здійснилася мрія багатьох народів про вільне існування, що, звичайно, не відповідає стандартам минулих імперій. Існує глибокий сенс у тім, що консервативно-патріотична Білоруська Партія Свободи стала революційною організацією. На початку минулого століття німець Артур Мюлер ван дер Брук — один із засновників революційного консерватизму — так сформулював свою позицію: „Створити те, що викликатиме захват”. Наша задача простіша — нам не створювати, нам зняти куряву забуття з наших вікових традицій, культури, державної і національної потуг білоруського народу. Всі білоруські починання останніх двохсот років мали на меті лише одне — відновлення державної незалежності Батьківщини. І це питання не лише для одних білорусів, для всієї Східної Європи являється революційним — позбавити агресивну Росію попередніх позицій у регіоні з метою його подальшого натурального розвитку. Тому у історичній перспективі шлях до Національної Революції буде чимось новим для Білорусії.
Свого часу Кастусь Калиновський, перед смертю, писав у „Листі з-під шибениці „ — у своєму духовному заповіті білорусам писав: „Заживеш щасливо мій народе, коли не буде над тобою москаля”. Стоячи власне на шибениці 1864 року святий Змагар вигукнув: „У нас немає панів, у нас всі рівні!” Що це, як не послання нащадкам, відтворювати мрії про свободу, через загальнонаціональний протест — Національну Революцію?!
Постання Білоруської Народної Республіки в 1918 році стало наступною спробою реалізації на практиці національної інтеграції народних мас. Героїчний чин батьків БНР і їх основна задача були сильно забрудненими соціалістичними і соціал-демократичними позиціями деяких діячів руху. Проте поряд з нею існувала і інша, антисоціалістична — національно-визвольна ідеологія, носіями котрої були Вацлав Ластовський, Кастусь Єзавітів, Томаш Гриб, генерал Балахович та ряд інших.
Після драматичної боротьби сябрів Білоруської Незалежницької партії і Центральної Ради, партизанів-самостійників і підпільників під час та після Другої Світової війни, проголошення Незалежності в 1991 стало черговим, четвертим етапом Національної Революції. За примарами демократичного романтизму того року багато хто так і не зрозумів, що головним питанням, наданим нам для вирішення була побудова Вільної Держави. Сьогоднішній історичний період не менш визначальний для білоруського народу. Офіруючи матеріальним добробутом ми ризикуємо вирікти свій нарід на рабство. А той, хто поміж волею та ковбасою обирає таки останню, врешті залишиться і без неї.
Визволення Білорусії для нас, поза перебільшенням було і зостається Революцією, оскільки веде до радикального злому російської експансії і уможливлення великих національних горизонтів. Тому наш головний ворог — не черговий московський ставленик Лукашенко, але російський шовінізм, кривава російська імперія. Ми змагаємося не лише з „господіном прєзідєнтом”, але з вірогідністю отримати нового московського холуя, з тією самою окупаційною системою.
Прийшов той час, коли ми перекриємо раз і назавжди, ворожий шлях до білоруської влади.
Живе Національна революція!
Переклад М.”Мазепа”, МЛ „Бриколаж”, Київська обасть.
