Автор   Стаття 
Статті Бриколаж  —  Голос нації  —  Слов'янське питання
Макс Хамер
Дата публікації 23 липня 2003 р.
Слов'янське питання

Ви подивитеся на неї і скажете: «Що ж, гарна дівуля, радикальний типаж». Згоден, я цілком з Вами згоден. Але є проблема, власне питання, котра одночасно робить цю милу арійку предметом, а точніше — суб’єктом наших з Вами дебатів. Звичайно, це не її тату, і вже ж не її шарф. Пригляньтеся, і якщо бути уважним, можна помітити невелики прозорі гардини, у неї за спиною. Гардини, притаманні східноєвропейському побутові, а отже…? Так, вона зі Східної Європи, точніше — болгарка.

Дивно, проте тільки-но Ви помітили ті кляті гардини і все! — Ваше ставлення до неї (принаймні, у декого з Вас) радикально змінилося. Чому? — а саме тому, що частина з нас до цих пір живе в полоні старих помилок і міфів, суть котрих полягає у сумнівній арійкості слов’ян. Звичайно, було б значно простіше для всіх, аби ті бісові гардини не псували арійський портрет.

Загалом, можна виділити три основні точки зору, три призми, через котрі ми розглядатимемо «слов’янське питання»: правильна точка зору, неправильна і олігофренічна. Повторюся, я спробую проаналізувати, так чи інакше, всі три.

Те, що я настійливо закликаю рахувати олігофренічною манією є, властиво, залишками расової погорди і певних проблем у національному діалозі, що мали місце під час останніх європейських воєн. Поза сумнівом, на разі ми маємо справу з дещо деформованим трактуванням тих трагічних подій. Дивно, погодьтеся, рахувати обгрунтованою думку, котра за раз відмовляє в ідентичності іншій половині Європи. Зрештою, хто сказав, що олігофренів дійсно має турбувати рух Білого Опору? На кращий випадок вони думають лише за себе і своє оточення. В гіршому — намагаються реанімувати власний расовий гонор за рахунок приниження своїх східноєвропейських братів. Тому є купа прикладів, не останню роль у чому грають деякі німецькі виконавці, для котрих Slavs завжди будуть Slaves. Думаю, кому треба, той зрозумів, на кого саме я натякаю.

Особисто я не збираюся притримуватися цієї, поза сумнівом, нездорової думки. Дійсно, яка направду ріжниця, якщо в тебе чорні, а не сині очі — куля червоноармійця не враховуватиме цей фактор.

Чи правильною є подібна точка зору? У вирішенні цього питання ми повинні керуватися власне ідеями, а не недолугими фактами, необгрунтованими ідеологемами і тим більше — невірно інтерпретованими. Дехто використовує авторитет лідерів НС-руху і, зокрема, окремі висловлювання, покликані підтримувати антислов’янські настрої. Зараз я більш як упевнений в тому, що саме ті, кого на разі називають «Нацистами», саме вони припустилися помилки і втратили себе, в ході несправедливої і непотрібної війни. Проте іші, той самий Розенберг, наприклад, притримувалися прямо протилежної, слов’янофільної опінії, у цьому відношенні. Інші, властиво опоненти в особі СС і Гімлера — думали інакше. З іншого боку, той самий Гімлер по тому надався до встановлення контактів з російським націонал — соціалістичним підпіллям. Негативне відношення трималося, практично, виключно в межах дещо аполітичного контингенту у Вермахті.

Німці підтримували непогані стосунки з Чехами, Болгарами, Хорватами, Сербами: даний факт був не останньою причиною смерті відомого чеха — Ранхарда Генріха; свого часу Герінг сподобився відвідати похорони Пілсудського.

Не в останню чергу, дозвольте нагадати тим, хто ніби-то має опонуючі зауваження — сам Ян Стюарт підримував антикомуністичних активістів Східної Європи.

Залишимо, очевидно, непрокоментованими полеміки на рахунок розміру черепа тощо, я рахую, що статусом державності деякі з цих «Арійців» мають довести свої претензії на цей високий статус.

Наскільки близькими є арійські ідеали смаглявому іспанському матадорові чи, в іншому прикладі, Ви впевнені в тому, що волосся молодої Ірландки насправді світліше відповідного Українки? Розумієте?

Все це у підсумку приводить мене до правильного розуміння цього непростого питання. Не ставлять же, дійсно, наші східнослов’янські брати під сумнів нашу власну арійскість? Глупим, як мінімум нерозумним буде плодити дріб’язкові конфлікти, можливо, навіть вбивчо. Звичайно, це в жодному разі не зменшить англо-ірландських непорозумінь і не примусить поляків любити німців; так само не в праві ми остаточно ігнорувати Монгольської складової у російському первні, проте, наскільки це все є перешкодою на шляху до перемоги Білої раси?

Наша сила - в нашій єдності, і навпаки. Все це, я розумію, всього-навсього слова. Але, що не кажи, слова набирають сили лише при неодноразовому повторенні. Те, що всі ми надаємо перевагу нашому оточенню, своєму, рідному — цілком нормально і зрозуміло. Проте саме в той момент, коли Ви розмінюєте Вашу націю на цілу расу — Ви залишаєтеся просто-напросто ще одним одіозником дурником з прапором у руках, напевно непотрібного і некорисного нашій спільній боротьбі.

«Ні братським війнам!» — не просто кілька слів. Наша шкіра — не колір наших одностроїв. Прихований зрадник — гірше явного ворога.

Дозвольте порадити: «Не робіть з наших потенційних союзників поклади генів і ідеалів, їх штабелі на наших митницях. Якщо ми це зробимо — нема нам прощення і ми, найстрашній ворог нашої перемоги.

Переклад М. "Мазепи", МЛ "Бриколаж", Київська область

Догори
Роботи автора

Перейти до статей теми: